Тікаючи від війни вже вдруге, донеччанка Людмила Юркова евакуювалася в село Яснозір’я, за 50 кілометрів від Черкас. Сюди її запросила давня подруга. У громаді мешкає понад три тисячі людей. Раніше в Краматорську родина з Донецька мала власну сироварню, де виготовляли авторський сир, обладнання вдалося вивезти частково. Також пані Людмила ще має швейний розряд. У родини була надія, що все швидко закінчиться й вони зможуть повернутися додому. Але на Донеччині досі надто небезпечно, тому вирішили діяти там де знаходяться зараз.

Як вдалося об’єднати громаду і допомогти переселенцям Людмила Юркова розповіла редакції «Бахмут. IN.UA».

Крок 1 — знайти спільну проблему

«Ми приїхали сюди, не знали, що робити. Так склалося, що ми почали співпрацювати із організацією Help Ukraine 22 “Операція Паляниця”, вони дуже активно допомагали Україні. У селі Яснозір’я дуже добрі люди, вони намагаються допомогати всім, але є така проблема, що переселенців селили у будинки, де давно ніхто не жив. У таких оселях часто немає води в домі, або туалет знаходиться на вулиці», — пояснює Людмила.

Тоді жінка вирішила допомогти вирішити побутові проблеми не тільки собі, але ще 300 переселенцям. Ці перші спільні дії об’єднали людей і надали віри в себе.

Крок 2 — знайти однодумців та співпрацювати із ГО й владою

Жінки опановують шиття. Фото: архів Людмили Юркової

Допомогти організувати зручний побут викликалася Help Ukraine 22, а сільська рада Яснозір’я надала приміщення для ВПО. 

«Просто прийшли в сільську раду, сказали, що нам потрібно приміщення, нам показали те, що могли надати в користування. В цьому приміщенні ми зробили ремонт, закупили пральні машинки, оснастили необхідним й почали працювати», — пояснює Людмила.

Туди закупили пральні машинки, щоб люди могли спростити побут, сім’я Юркових варила й роздавала безплатний сир, й на додачу згодом влаштували курси шиття для жінок-переселенок.

Крок 3 — якщо маєш більше досвіду у проблемі, підтримай того, хто немає

Навчання швейній справі. Фото: архів Людмили Юркової

Людмила Юркова згадує, що багато людей, які приїжджали в село з досвідом втрачання дому й всього, що було рідне стикалися вперше.

«Ми вже вміємо адаптуватися, допомагали зустрічати людей, прибирали оселі, підтримували. Це схоже на вакцину, ми вперше втратили дім в 2014 році, це було дуже важко, а вдруге в 2022 ми вже знали що це таке, були більш загартовані», — розмірковує ініціаторка соціальних проєктів в Яснозір’ї.

Подібні проєкти для громади були в новинку, згадує жінку. Однак, переселенцям такі ініціативи значно покращили життя, людей навіть не потрібно було мотивувати, щоб вони відвідували осередок.

Крок 4 — не боятися ділитися своїм досвідом

Люди вчаться варити сир. Фото: архів Людмили Юркової

Не всі можуть щиро поділитися секретами чи лайфхаками своєї справи, в хід йде конкуренція, однак Людмила впевнена, що викладаючи для людей важливо ділитися своїми досягненнями.

Ось так вчилися готувати молочні делікатеси. Фото: архів Людмили Юркової

«Ми все робили безкоштовно, коли ти пропонуєш людині просто прийти до перукаря й зробити зачіску, замість того, щоб чекати місяць в черзі. До нас можна було прийти попрати, нікого не треба було запрошувати, всі самі хотіли. Ті, хто прожили те саме, вони підтримують одне одного. Не всі люди розуміють, як це залишити свій дім, залишитися без нічого й просто поїхати», — каже Людмила Юркова.

Дегустація продукції. Фото: архів Людмили Юркової

Крок 5 — організувати цікаве й корисне навчання для людей

Жінка організувала в Черкасах три напрямки тренінгів: це вивчення перукарської справи, основи сироваріння та швейна справа. Люди могли опанувати цікаві для них напрямки й, можливо навіть знайти нове хобі, або ідею для власної справи.

Ось так вчилися робити стрижки.Фото: архів Людмили Юркової

 

Сироварінню й швейній справі навчали Людмила з чоловіком, які в цьому є фахівцями,  а от перукарству подруга героїні пані Світлана, яка евакуювалася з Лиману. Жінка професійна перукарка, але поділилася своїми знаннями із людьми безкоштовно.

Пухнастик зроблений жінками. Фото: архів Людмили Юркової

Також бахмутянка Наталя Ткаченко навчила переселенок робити власними руками унікальні в’язані іграшки. Зараз вироби створені жінками, в основному це в’язані котики, можуть придбати іноземці на сайті. Одна авторська іграшка коштує 250 доларів, за ці кошти людина купляє ексклюзивний виріб та одночасно підтримує жінок України, які покинули свої будинки через війну.

Крок 6 — зафіксувати успіх 

Після навчання у Черкасах чимало людей змогли адаптуватися, зрозуміти куди їм рухатися в житті, що робити, або знайшли нову роботу, й тепер можуть заробляти на життя. Такі речі потрібно фіксувати, в майбутньому вони допоможуть отримати грантові кошти для проєктів або зацікавити потенційних донорів. Змінити свою громаду, у якій ви тимчасово живете — можливо, це не тільки допоможе Вам, але й іншим людям, які мають схожу проблему. Потрібно не боятися комунікувати з місцевою владою, великими або маленькими ГО й звісно, що шукати однодумців, які бачать ту ж проблему, як й ви.

Фото: «Бахмут. IN.UA».

Бахмут живе тут! Підписуйтесь на наш телеграм, тут завжди оперативні новини про місто, найсвіжіші фото та відео

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Переселенці нерідко стикаються із синдромом відкладеного життя, фоновою тривогою та труднощами у комунікації з місцевими мешканцями, котрі змушують їх відкладати власне життя “на потім”. До того ж , втрата власного дому, вимушений переїзд та процес адаптації у новій громаді супроводжуються складними психологічними станами, і стан “жити потім” все більше стає звичним. Проте, а чи правильне це рішення?

Практична психологиня Юлія Сирота, яка сама має досвід вимушеного переселення з міста Родинське на Донеччині, розповідає про головні проблеми внутрішньо переміщених осіб. Фахівчиня пояснює механізми адаптації, методи боротьби з тривогою та правила вибудовування особистих кордонів у нових громадах.

Втрата дому

Психологиня Юлія Сирота, яка регулярно працює з переселенцями, поділилася власним узагальнюючим досвідом у Threads, написавши, що ВПО іноді сумують не тільки за домом, аі за своєю версією, котра залишилася в минулому. Редакція Бахмут IN.UA побачила цей допис та зв’язалася з фахівчинею. Вона розповідає, що передумовою для створення допису у платформі Threads став тренінг по визначеній та невизначеній втраті:

“Як психологиня, яка працює з ВПО, скажу: іноді люди сумують не тільки за містом чи квартирою. А за версією себе, яка залишилася в минулому житті”, — написала експертка.

“На тренінгу я зустрілася з жінками зі свого рідного міста. Всі ці почуття втрати спільноти та дому я вирішила вкласти в один допис. Найбільше запам’ятовувалися ті коментарі, де люди писали, що вони досі зберігають ключі від дому в сумочці або в кишенці. І також ті, де люди шкодували, що не забрали фотографії“, — зізнається Юлія Сирота.

Загалом, фахівчиня каже, що психологічні потреби ВПО постійно змінювалися. У перший рік повномасштабної війни запити переселенців до психологів рідко стосувалися безпосередньо втрати житла.

“На початку війни було багато завмирання і витіснених почуттів. Основна мета — вижити, адаптуватися. Більшість запитів були пов’язані з чимось особистим: робота, особисте життя, дружні стосунки”, — зазначає експертка.

Усвідомлення втрати почало приходити пізніше, коли війна продовжувалася, люди були змушені покинути власні домівки та почасти адаптуватися новому місці.

“Тема дому настільки болюча, що вона навіть не одразу виринає. Коли я розпитую, звідки ви, коли виїхали, зазвичай чую відповіді: “Я виїхала, але все добре”. Проте це не те “добре” в нашому розумінні. Людина просто намагається з цим впоратися і витісняє почуття”, — додає Юлія.

Окремо експертка виділила людей, які втрачають дім вдруге (починаючи з 2014 року), стикаються зі специфічними психологічними реакціями.

“З того, що я бачила, це здебільшого тотальне виснаження. Людина повністю намагається від цього відійти, переїхати якомога далі, відрізати болючі зв’язки, бо не має можливості з цим впоратися“, — коментує Юлія.

Проте є й інший досвід. За словами психологині, у соціальних мережах ділилися більш позитивним контекстом: коли ВПО відпускали думку про повернення додому, то починали жити. 

Адаптація та пошук внутрішньої опори

Процес звикання до нового міста вимагає часу та поваги до власного стану.

“Найперше — це не вимагати від себе швидкої адаптації, бо це неможливо. Якщо людина довго живе під обстрілами, в небезпеці, основна задача — вижити, і немає місця почуттям. На новому безпечному місці ми трішечки розморожуємося. Стан може нахлинути ікс-два“, — пояснює психологиня.

Важливою частиною адаптації є робота з різними емоціями, зокрема зі злістю.

“Не всі люди відчувають тільки сум. Там може бути багато злості. Такі техніки, як медитації, можуть не допомагати. Треба вивільняти цю злість — це може бути бокс або інші фізичні навантаження. Не стримувати її в собі, бо вона має поганий вплив на стан“, — акцентує експертка.

Спілкування з людьми, які мають схожий досвід, теж є дієвим інструментом для соціалізації та пошуку внутрішньої гармонії.

“Коли ми проживаємо щось складне, то це краще проживати поруч з людьми. Це можливість бути серед своїх. Ця спільнота не буде знецінюючою, бо є розуміння, як це — залишати власний дім. У таких спільнотах є шанс побути і погурювати погорювати“, — зазначає Юлія.

Найголовнішою проблемою в контексті адаптації, з якою особисто працює Юлія Сирота — це те, що багато переселенців живуть у стані “життя на потім”, очікуючи на повернення, що гальмує процес адаптації.

“Якщо не відгоювати відгорюватис  певні моменти, то вони не запускають нормального життя. Невизначена втрата сповільнює процес адаптації. Треба вводити рутину, помічати маленькі радощі. Це може бути смачний обід, дитина знайшла нового друга. Якщо ми кожного дня намагаємося помічати  щось хороше, то це формує нові нейронні зв’язки.Це формує нові нейронні зв’язки. Важливо нормально їсти, нормально спати, мати фізичну активність“, — розповідає фахівчиня.

“Червоні прапорці” для звернення до спеціаліста

Юлія Сирота радить ВПО звертатися до психолога, особливо, якщо люди починають бачити в собі чи в близьких конкретні сигнали у поведінці, які свідчать про необхідність фахової допомоги:

“Найперше — подивитися, як виглядає власна квартира. Якщо житло захаращене, а прибирання не в топі, і це нетипова поведінка. Якщо людина відчуває фонову тривогу: вибухів немає, ніч тиха, але вона не може заснути. Плутає звуки сильного вітру зі звуками снаряду. Це сигнал про те, що краще звернутися за допомогою“, — пояснює Юлія.

Серед інших ознак експертка виділяє розлади харчової поведінки (переїдання або повна відмова від їжі), безсоння, коли людина перестає з усіма спілкуватися або якщо вона просто нічого не відчуває — ані радості, ані суму, ані страху.

Взаємодія з місцевими мешканцями та владою

Комунікація між ВПО та жителями приймаючих громад часто може супроводжуватися напругою через брак ресурсу на співчуття. Юлія Сирота каже, що часто в таких випадках у людей, які стали переселенцями, немає контакту з місцевими жителями, через що останні не можуть зрозуміти почуттів перших.

“Ми мало говоримо про почуття людей, які вимушені покинути власний дім. В умовах війни це досить складно, бо кожен з нас виснажений по-своєму. Треба прямо казати, коли неприємно, або що ви не хочете про це розмовляти. Питання інших людей можуть ретравматизувати та нашкодити“, — радить психологиня.

Щодо дій влади, експертка зазначає, що місцевій владі варто формувати групи підтримки і для тих людей, до яких переселяються, щоб у них був ресурс на підтримку, і для ВПО. 

Перший крок для самопідтримки вже сьогодні

Для тих, хто прямо зараз відчуває втому та тугу в орендованій квартирі, психологиня дає таку пораду:

“Я би рекомендувала зробити те, що ви давно відкладали. Це може бути нова рослинка, або купівля покривала на ліжко. Зробити щось комфортне, щось приємне для свого життя тут і зараз. Піти на прогулянку і відкрити нове місце. І також легалізувати той факт, що ви не обирали того, що трапилося. Визнавати це і  приймати прийняти, щоб рухатися далі“, — каже експертка.

Читайте також:

“Усі пішли вперед, а ти залишився десь там”: правда про повернення ветеранів у цивільне життя

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Переселенці в Україні мають можливість дистанційно подавати заяви, оновлювати власні дані та контролювати процес нарахування фінансової допомоги. Головним інструментом для цього є вебпортал Пенсійного фонду України.

Детальніше про те, як самостійно перевірити статус нарахування державної допомоги ВПО — в матеріалі Бахмут IN.UA.

Як перевірити статус виплат ВПО онлайн

Для дистанційної перевірки інформації на порталі Пенсійного фонду заявнику знадобиться доступ до інтернету та наявність кваліфікованого електронного підпису (КЕП).

Процес контролю відбувається у двох розділах особистого кабінету:

• у розділі “Мої звернення” після подання заяви відображається статус обробки документів та фінальне рішення щодо призначення фінансової допомоги;
• у розділі “Мої виплати” міститься інформація про фактичне нарахування коштів. Там вказано, чи активна допомога наразі, за який саме період нарахували гроші та чи існують підстави для подальшого продовження виплат.

Додатково статус внутрішньо переміщеної особи та окремі соціальні дані відображаються у державному застосунку “Дія”.

Як дізнатися про нарахування без електронного підпису

Для громадян, які не користуються кваліфікованим електронним підписом та не мають реєстрації на сайті Пенсійного фонду, передбачені альтернативні варіанти перевірки.

Отримати консультацію щодо призначення, продовження або припинення соціальних виплат можна через гарячу лінію Пенсійного фонду за номерами:

• 0 800 400 870;
• 0 800 406 360.

Також ВПО можуть особисто звернутися до територіальних органів Пенсійного фонду за місцем фактичного перебування. Під час візиту фахівці установи надають інформацію щодо:

• чинності статусу ВПО;
• факту призначення або продовження фінансових виплат;
• причин відсутності грошових нарахувань або їх повного припинення.

Читайте також:

Житлові ваучери для ВПО: як самостійно перевірити місце у черзі на фінансування

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!