Група 20-річних хлопців з Івано-Франківська переїхали до Києва та влаштували полювання, щоб довести всім, що сучасні дівчата “зіпсовані”.

Що відомо про цю ситуацію та чому не можна звинувачувати дівчат в цьому, розбираємось в нашому матеріалі.

Вечірки ґвалтівників 

За інформацією поліції, молодки влаштовували вечірки й кликали туди дівчат. Там їх накачують алкоголем, а також наркотичними речовинами. Після цього непритомних дівчат знімали на відео оголеними, також домагались та відверто знущались з них. Все це горе-організатори навмисно викладали в публічний простір: в інстаграмі та телеграмі влаштовували стріми.

Хлопці вирішили знайти популярність, але знайшли тільки проблеми, наразі цією ситуацією уже займаються правоохоронці. Приголомшливо те, що своєї провини хлопці не визнають. Вони впевнені, що дівчата самі винні й що алкоголь чи наркотики вони споживали добровільно. Втім, є й інша сторона цього, суспільство почало звинувачувати в насилля дівчат, мовляв, ті самі винні, бо “знали куди йдуть”.

«Я дякую усім, хто надав розголосу цій ситуації. Хочу ще раз наголосити – жодна людина у світі не має права вас кривдити. Постраждалі не можуть спровокувати акт насильства, у цьому завжди винен кривдник. Закликаю усіх, хто постраждав або став свідком насильства, не замовчувати та повідомляти у поліцію», – написала заступниця міністра МВС.

Чому це насильство?

Злочинець виправдовує себе. Фото: скріншот зі сторі Інстаграму

На жаль, багато людей виправдовують хлопців, мовляв, на відео не показують факт насильства й можливо його не було. Такі коментарі обурили спеціалістів, які працюють з протидією та запобіганням насильства над жінками.

Олександра Горчинська (ред. пише про гендерну рівність, ЛГБТ, домашнє насильство, інклюзію, секс) журналістка НВ прокоментувала виправдовування від людей:

«Виглядають подібні аргументи так, ніби якщо факту згвалтування не було, то без цього і складу злочину немає. Тобто накачувати дівчат до стану, коли вони не можуть себе захистити та не сприймають реальність адекватно, знімати їх оголеними на відео, принижувати на камеру і виставляти все це у соціальні мережі – це загалом ок, якщо факту згвалтування не було? Чи що? Обов’язково, щоб було якесь доведене фізичне або сексуальне насильство?».

Що таке насильство?

Галина Сліпак. Фото: особистий архів героїні

Галина Сліпак, директорка Херсонського денного центру для осіб, які постраждали від домашнього насильства та насильства за ознакою статі розповіла, що саме вважається сексуальним насильством.

«На жаль, люди в нашому суспільстві вважають, що насильство, це тільки статевий акт, і це не правильно. Насильство — це торкання інтимних зон, роздягання без дозволу, підглядання, та фото зроблені без згоди. Навіть якщо дівчина сказала “так”, а потім передумала, або втратила свідомість, як сталось в такому випадку на вечірках, це теж насильство», – запевняє фахівчиня.

Навіть, якщо дівчата на цих вечірках згодились піти туди, випивали та розважались, це не дає жодного права хлопцям знущатись над дівчатами, коли вони знепритомніли. Обоє партнерів мають бути в свідомості, щоб зайнятись сексом. Це прописано законом.

«Так, дівчата пішли до них, погодились випити, але жінки не повинні постійно думати, що мене в будь-який момент накачають наркотиками та згвалтують, тому я нікуди не буду ходити. Їх поведінка, одяг, сп’яніння, нічого з цього, не дає привід для насильства й тим пане, не дає привід виправдовувати чоловіків».

Чому дівчата не винні?

Гвалтівник. Фото: фотосток

Самі хлопці вважають, що дівчата винні в тому, що погоджувались йти до них, пили алкоголь та поводилися непристойно. Погоджуючись з цими аргументами, люди в коментарях засуджують дівчат та впевнені, що якщо вони пообіцяли секс, то він мав статись. Пані Галина розповіла, чому це невірне судження:

«Ми не знаємо, як саме ці дівчата потрапляли на вечірки й що вони обіцяли хлопцям. Можливо, у них навіть були думки щодо акту з кимось з них. Але, я ще раз наголошую, що дівчата були без свідомості, або в сильному сп’янінні й не контролювали себе, й все що мали зробити ці парубки — це відчепитись від дівчат або надати допомогу».

Один з коментаторів назвав дівчат повіями, та запевнив, що навіть якщо вони непритомні, вони мали виконати свою роботу:

«Почнемо з того, що такої професії, як повія в нашій державі немає, тому розповідати, що вони мали надати свої послуги, бо це їх робота, некоректно. А взагалі, навіть повію, якщо вона без свідомості, ніхто не має право насилувати, це пряме порушення закону».

Аня Шаригіна, ЛГБТ активістка, феміністка нагадала про базові права людини: 

“Права пов`язані з людською гідністю, є базовими правами людини. Право свободи від тортур та право свободи від рабства, це основні два базових права. У випадку згвалтування я закликаю всіх пам`ятати, що гендерно зумовлене насильство, це не про секс, це про приниження”

Покарання за насильство

Дівчата в непритомному стані. Скрін зі сторінки Ярослави Кравченко

Будь-яке насильство не може бути виправдане. 

«Різні види насилля мають різні покарання, але це не означає, що якесь насилля можна виправдати. Проникнення — це покарання до 12 років, інші форми мають менше покарання, але це все одно насильство», – запевняє пані Галина.

Що не так з суспільством?

Нашому суспільству треба припинити виправдовувати насилля. Ми маємо право ходити в чому хочемо, як хочемо себе вести, та мати безпечний простір. Нажаль, люди ще не готові до того, щоб приймати людей такими якими вони є, тому звинувачують дівчат та виправдовують хлопців у цій ситуації:

«Коли в селах жінки страждали від російських військових, а люди казали, що вони самі винні, бо яскраво виглядали, фарбувались і гуляли вулицями — це жахливе звинувачення. Насправді росіяни гвалтували через агресію на жінок українок, щоб принизити нашу націю. У нас є випадок коли згвалтували 85-річну жінку, невже вона також яскраво виглядала? Думаю, що ні. Тому будь-яке виправдовування насильника є недоречним».

Слід запам’ятати важливу істину — у насильстві ніколи не винна жертва.

Що робили якщо постраждала від насилля?

Насилля над жінкою. Фото: Фейсбук

Перше — це звертатись до поліції номер 102, бо це порушення закону. Якщо поліція не повірила вам, або ви хочете пришвидшити справу, дзвоніть на гарячу лінію за телефонним номером 1547. Вони розкажуть як діяти далі залежно від вашого місця проживання. Вам обов’язково допоможуть та навіть зможуть надати притулок за необхідністю:

«Якщо є можливість краще не митись, не мити руки, не чистити зуби, тоді буде більша ймовірність, що зловмисника буде покарано. Але навіть якщо вже вимиті всі сліди, звертатись треба все одно обов’язково», – наполягає Галина Сліпак.

Контакти:

Безоплатна правова допомога — 0 800 213 103

Національна гаряча лінія із запобігання домашньому насильству, торгівлі людьми та ґендерній дискримінації – 116 123 або 0 800 500 335

Якщо ви за кордоном зверніться у @safeabroad_bot.

Батьки й діти

Дівчинка. Фото: фотосток

Багато батьків переймаються за своїх дітей та міркують, чи повідомляють вони їм, якщо щось трапиться. Як правильно пояснити дитині, що треба розповідати батькам все?

«У батьків має бути близький зв’язок з дітьми. Ви маєте завжди казати, що щоб б не сталося, я завжди за тебе. Дитина має знати, що вона може довіряти вам у всіх питаннях. Потрібно казати, що будь обережна, не ходи темними вулицями, але не тому, що я тобі не довіряю, ти вульгарно виглядаєш чи ведеш себе занадто відкрито, а тому, що є люди, які можуть зробити тобі погано.

Фото: Нацполіція

Читайте також: Що робити жінці, якщо її домагаються в армії: інструкція

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Переселенці нерідко стикаються із синдромом відкладеного життя, фоновою тривогою та труднощами у комунікації з місцевими мешканцями, котрі змушують їх відкладати власне життя “на потім”. До того ж , втрата власного дому, вимушений переїзд та процес адаптації у новій громаді супроводжуються складними психологічними станами, і стан “жити потім” все більше стає звичним. Проте, а чи правильне це рішення?

Практична психологиня Юлія Сирота, яка сама має досвід вимушеного переселення з міста Родинське на Донеччині, розповідає про головні проблеми внутрішньо переміщених осіб. Фахівчиня пояснює механізми адаптації, методи боротьби з тривогою та правила вибудовування особистих кордонів у нових громадах.

Втрата дому

Психологиня Юлія Сирота, яка регулярно працює з переселенцями, поділилася власним узагальнюючим досвідом у Threads, написавши, що ВПО іноді сумують не тільки за домом, аі за своєю версією, котра залишилася в минулому. Редакція Бахмут IN.UA побачила цей допис та зв’язалася з фахівчинею. Вона розповідає, що передумовою для створення допису у платформі Threads став тренінг по визначеній та невизначеній втраті:

“Як психологиня, яка працює з ВПО, скажу: іноді люди сумують не тільки за містом чи квартирою. А за версією себе, яка залишилася в минулому житті”, — написала експертка.

“На тренінгу я зустрілася з жінками зі свого рідного міста. Всі ці почуття втрати спільноти та дому я вирішила вкласти в один допис. Найбільше запам’ятовувалися ті коментарі, де люди писали, що вони досі зберігають ключі від дому в сумочці або в кишенці. І також ті, де люди шкодували, що не забрали фотографії“, — зізнається Юлія Сирота.

Загалом, фахівчиня каже, що психологічні потреби ВПО постійно змінювалися. У перший рік повномасштабної війни запити переселенців до психологів рідко стосувалися безпосередньо втрати житла.

“На початку війни було багато завмирання і витіснених почуттів. Основна мета — вижити, адаптуватися. Більшість запитів були пов’язані з чимось особистим: робота, особисте життя, дружні стосунки”, — зазначає експертка.

Усвідомлення втрати почало приходити пізніше, коли війна продовжувалася, люди були змушені покинути власні домівки та почасти адаптуватися новому місці.

“Тема дому настільки болюча, що вона навіть не одразу виринає. Коли я розпитую, звідки ви, коли виїхали, зазвичай чую відповіді: “Я виїхала, але все добре”. Проте це не те “добре” в нашому розумінні. Людина просто намагається з цим впоратися і витісняє почуття”, — додає Юлія.

Окремо експертка виділила людей, які втрачають дім вдруге (починаючи з 2014 року), стикаються зі специфічними психологічними реакціями.

“З того, що я бачила, це здебільшого тотальне виснаження. Людина повністю намагається від цього відійти, переїхати якомога далі, відрізати болючі зв’язки, бо не має можливості з цим впоратися“, — коментує Юлія.

Проте є й інший досвід. За словами психологині, у соціальних мережах ділилися більш позитивним контекстом: коли ВПО відпускали думку про повернення додому, то починали жити. 

Адаптація та пошук внутрішньої опори

Процес звикання до нового міста вимагає часу та поваги до власного стану.

“Найперше — це не вимагати від себе швидкої адаптації, бо це неможливо. Якщо людина довго живе під обстрілами, в небезпеці, основна задача — вижити, і немає місця почуттям. На новому безпечному місці ми трішечки розморожуємося. Стан може нахлинути ікс-два“, — пояснює психологиня.

Важливою частиною адаптації є робота з різними емоціями, зокрема зі злістю.

“Не всі люди відчувають тільки сум. Там може бути багато злості. Такі техніки, як медитації, можуть не допомагати. Треба вивільняти цю злість — це може бути бокс або інші фізичні навантаження. Не стримувати її в собі, бо вона має поганий вплив на стан“, — акцентує експертка.

Спілкування з людьми, які мають схожий досвід, теж є дієвим інструментом для соціалізації та пошуку внутрішньої гармонії.

“Коли ми проживаємо щось складне, то це краще проживати поруч з людьми. Це можливість бути серед своїх. Ця спільнота не буде знецінюючою, бо є розуміння, як це — залишати власний дім. У таких спільнотах є шанс побути і погурювати погорювати“, — зазначає Юлія.

Найголовнішою проблемою в контексті адаптації, з якою особисто працює Юлія Сирота — це те, що багато переселенців живуть у стані “життя на потім”, очікуючи на повернення, що гальмує процес адаптації.

“Якщо не відгоювати відгорюватис  певні моменти, то вони не запускають нормального життя. Невизначена втрата сповільнює процес адаптації. Треба вводити рутину, помічати маленькі радощі. Це може бути смачний обід, дитина знайшла нового друга. Якщо ми кожного дня намагаємося помічати  щось хороше, то це формує нові нейронні зв’язки.Це формує нові нейронні зв’язки. Важливо нормально їсти, нормально спати, мати фізичну активність“, — розповідає фахівчиня.

“Червоні прапорці” для звернення до спеціаліста

Юлія Сирота радить ВПО звертатися до психолога, особливо, якщо люди починають бачити в собі чи в близьких конкретні сигнали у поведінці, які свідчать про необхідність фахової допомоги:

“Найперше — подивитися, як виглядає власна квартира. Якщо житло захаращене, а прибирання не в топі, і це нетипова поведінка. Якщо людина відчуває фонову тривогу: вибухів немає, ніч тиха, але вона не може заснути. Плутає звуки сильного вітру зі звуками снаряду. Це сигнал про те, що краще звернутися за допомогою“, — пояснює Юлія.

Серед інших ознак експертка виділяє розлади харчової поведінки (переїдання або повна відмова від їжі), безсоння, коли людина перестає з усіма спілкуватися або якщо вона просто нічого не відчуває — ані радості, ані суму, ані страху.

Взаємодія з місцевими мешканцями та владою

Комунікація між ВПО та жителями приймаючих громад часто може супроводжуватися напругою через брак ресурсу на співчуття. Юлія Сирота каже, що часто в таких випадках у людей, які стали переселенцями, немає контакту з місцевими жителями, через що останні не можуть зрозуміти почуттів перших.

“Ми мало говоримо про почуття людей, які вимушені покинути власний дім. В умовах війни це досить складно, бо кожен з нас виснажений по-своєму. Треба прямо казати, коли неприємно, або що ви не хочете про це розмовляти. Питання інших людей можуть ретравматизувати та нашкодити“, — радить психологиня.

Щодо дій влади, експертка зазначає, що місцевій владі варто формувати групи підтримки і для тих людей, до яких переселяються, щоб у них був ресурс на підтримку, і для ВПО. 

Перший крок для самопідтримки вже сьогодні

Для тих, хто прямо зараз відчуває втому та тугу в орендованій квартирі, психологиня дає таку пораду:

“Я би рекомендувала зробити те, що ви давно відкладали. Це може бути нова рослинка, або купівля покривала на ліжко. Зробити щось комфортне, щось приємне для свого життя тут і зараз. Піти на прогулянку і відкрити нове місце. І також легалізувати той факт, що ви не обирали того, що трапилося. Визнавати це і  приймати прийняти, щоб рухатися далі“, — каже експертка.

Читайте також:

“Усі пішли вперед, а ти залишився десь там”: правда про повернення ветеранів у цивільне життя

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Переселенці в Україні мають можливість дистанційно подавати заяви, оновлювати власні дані та контролювати процес нарахування фінансової допомоги. Головним інструментом для цього є вебпортал Пенсійного фонду України.

Детальніше про те, як самостійно перевірити статус нарахування державної допомоги ВПО — в матеріалі Бахмут IN.UA.

Як перевірити статус виплат ВПО онлайн

Для дистанційної перевірки інформації на порталі Пенсійного фонду заявнику знадобиться доступ до інтернету та наявність кваліфікованого електронного підпису (КЕП).

Процес контролю відбувається у двох розділах особистого кабінету:

• у розділі “Мої звернення” після подання заяви відображається статус обробки документів та фінальне рішення щодо призначення фінансової допомоги;
• у розділі “Мої виплати” міститься інформація про фактичне нарахування коштів. Там вказано, чи активна допомога наразі, за який саме період нарахували гроші та чи існують підстави для подальшого продовження виплат.

Додатково статус внутрішньо переміщеної особи та окремі соціальні дані відображаються у державному застосунку “Дія”.

Як дізнатися про нарахування без електронного підпису

Для громадян, які не користуються кваліфікованим електронним підписом та не мають реєстрації на сайті Пенсійного фонду, передбачені альтернативні варіанти перевірки.

Отримати консультацію щодо призначення, продовження або припинення соціальних виплат можна через гарячу лінію Пенсійного фонду за номерами:

• 0 800 400 870;
• 0 800 406 360.

Також ВПО можуть особисто звернутися до територіальних органів Пенсійного фонду за місцем фактичного перебування. Під час візиту фахівці установи надають інформацію щодо:

• чинності статусу ВПО;
• факту призначення або продовження фінансових виплат;
• причин відсутності грошових нарахувань або їх повного припинення.

Читайте також:

Житлові ваучери для ВПО: як самостійно перевірити місце у черзі на фінансування

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!