У січні цього року своє сторіччя мав би відзначати Бахмутський міський Центр дітей та юнацтва. На честь ювілею ми поспілкувались з  викладачем Володимиром Єпіком, щоб згадати яким був центр до війни та як проходить робота зараз.

Рупор всього Бахмута

Розмову пан Володимир починає із власних спогадів про Бахмутський міський Центр:

«‎Пригадайте, як виглядав Центр дітей та юнацтва в останні передвоєнні роки. Зразу при вході тебе охоплювало відчуття свята, вестибюль, кабінети гуртків, глядацький зал – все манило і зачаровувало. Кабінет Коваленко О.А – це справжній музей ужитково-прикладного мистецтва, а кабінет Поліханенко А.Л. — повноцінна картинна галерея.

Напевно, не перебільшенням буде сказати, що МЦДЮ був головним рупором всієї освіти міста, бо всі міські освітні заходи проходили саме на нашій сцені з якісним озвучуванням і освітленням. А чого варті наші новорічні ранки, масляні. Традиційними стали наші мюзикли на Святого Миколая, наскрізні проєкти на День учителя, загальноміський випускний, які об’єднували всі творчі колективи закладу».

На жаль, у результаті ворожого обстрілу старовинна будівля 1880-х років, у якій був розташований Бахмутський міський центр дітей та юнацтва, повністю зруйнована. Про це повідомляє Управління освіти Бахмутської міської ради.

Робота центру в умовах війни

Зруйнований росіянами Бахмутський міський Центр дітей та юнацтва. Фото: Павло Кириленко.

Наразі, центр стабільно працює та проводить заняття у дистанційному режимі. Для 669 вихованців організовано роботу 49 гуртків.  Педагогічний колектив складається з 12 педагогів, серед яких лауреати міських та обласних  конкурсів педагогічної майстерності. 

Викладач Володимир Єпік має педагогічне звання «керівник гуртка-методист», нагороджений знаком «Відмінник освіти України». Володимир розповів нам, як починався його шлях в Центрі та яким він був до початку повномасштабного вторгнення:

«‎В Артемівський міський Дім піонерів (так тоді називався наш заклад) я прийшов в 1986 році в якості керівника вокально-інструментального ансамблю. Радянська держава в ті часи, приділяючи головну увагу комуністичній пропаганді, мало дбала про технічний стан закладу і його оснащення. Серйозні зміни почалися уже в незалежній Україні. Змінилась назва закладу і, відповідно, зміст роботи, головною метою якої стала додаткова освіта, виховання багатогранної високорозвиненої особистості. Будівля Центру зазнала капітальної реконструкції, робочі кабінети поступово наповнювались сучасними технічними засобами. 

Моєю особистою гордістю стала сформована нами міні-студія звукозапису, яка відкрила перед нами нові перспективи в царині  музичного виховання дітей, розвитку їх загальних здібностей‎».

Володимир запевняє, що дітей у них завжди було багато. Різні за віком, характерами та здібностями, але всіх їх об’єднувала жага нових знань:

«Ми неодноразово проводили анкетування наших випускників, яке показувало, що ті, хто відвідував Центр три і більше років, як правило, мають вищу освіту, користуються повагою в своїх трудових колективах, образно кажучи, якісно вмонтовані в сучасне життя».

Викладачі в евакуації

Діти навчаються онлайн. Фото: Фейсбук

Багато з викладачів зараз продовжують свою роботу в Центрі дистанційно для бахмутських дітей. Але крім цього деякі розпочали на волонтерських засадах працювати в тих містах, в яких мешкають:

«Я тричі йшов із професії і тричі повертався. Напевно в тому і полягає моя місія, як говорить Шалва Амонашвілі про педагогів, вчити дітей. Я погано собі уявляю майбутнє без установи, якій віддав добру половину життя. 

Після настання активної фази війни я перебрався в Львівську область, село Уличне. Але, окрім онлайн занять зі своїми бахмутськими вихованцями, я організував на волонтерських умовах вокальний гурт з місцевих школярів, які знають, що вони є гуртківцями Студії сучасної музики Бахмутського міського Центру дітей та юнацтва. Але я не один такий. Всі мої колеги, з ким я спілкувався, в Україні, за кордоном, в тій чи іншій формі працюють на волонтерських засадах і це наш супротив».

Чи вдасться відновити будівлю в Бахмуті й продовжити роботу після закінчення війни?

Зруйнована росіянами будівля Бахмутського міського Центру дітей та юнацтва. Фото: Олексій Рева

«Дивитись на нашу спалену окупантами будівлю без сліз неможливо. І тут найціннішим є не стіни і дах, які ми відновимо без сумніву. Значно важливішими є художньо-естетичні і інтелектуальні цінності, які створювались роками і які відновити неможливо. Я вірю в майбутнє нашого закладу, вірю в ті молоді сили, які ідуть за нами,  готові взяти керування державою в свої руки і знаю: всі війни рано чи пізно закінчуються».

Наостанок, пан Володимир заходів виділити тих, хто протягом багатьох років очолював заклад і приймав активну участь в його розбудові і реформуванні:

Новосельцева Людмила Ілінична, Єпік Світлана Анатоліївна, Петрієнко-Полухіна Ганна Володимирівна.

Певний час виконувала обов’язки директора Архіпова Тетяна Володимирівна, але найскладніші іспити випали на долю нинішньої керівниці закладу – Кальченко Вікторії Борисівни, резюмує пан Володимир.

Фото: Олексій Рева, Фейсбук

Читайте також: Людей заживо замурували в стіну: як нацисти знищували євреїв в Бахмуті

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Ще наприкінці 1930-х років в Артемівську, нині Бахмуті, працював аероклуб, де молодь вивчала теорію авіації, проходила льотну підготовку та стрибала з парашутом. Після початку Другої світової війни його вихованці вирушили на фронт, а частину інструкторів та авіатехніки направили до бойових підрозділів.

Історію аероклубу розповіли в КЗК “Бахмутський краєзнавчий музей”.

Як у Бахмуті працював аероклуб до Другої світової війни

Наприкінці 1930-х років в Артемівську відкрили філію Костянтинівського аероклубу. Її розмістили у приміщенні колишньої синагоги. Польовий аеродром облаштували на території, де згодом з’явилися будівлі Центру зайнятості та школи №12. Начальником аероклубу призначили Сидоренка, комісаром був В. С. Гілка. Викладачами та інструкторами працювали Литовцев, Шевельов, Надточій, Баєв, Полуянов і Боярко.

У клубі проходили підготовку юнаки 1923–1924 років народження. Вони вивчали теорію авіації, проходили стройову підготовку, вивчали історію ВКП(б) та політекономію, а також несли вартову службу. Для навчання використовували чотири літаки У-2.

Серед тих, хто займався в аероклубі, були й жінки. До польотів та парашутної підготовки долучалися Надія Седенко, Євгенія Красножон та Клавдія Нечхайлова.

Що сталося з аероклубом після початку Другої світової війни

З початком Другої світової війни на аеродром аероклубу з Костянтинівки перебазувалася ескадрилья винищувачів І-16. Німецькі літаки вже з’являлися в небі над містом, тому з місцевого аеродрому почали підніматися чергові винищувачі.

Згодом трьох інструкторів аероклубу, Шевельова, Баєва та Боярка, разом із літаками відрядили до Південно-Західного фронту. Разом із ними вирушили техніки, які обслуговували авіаційну техніку. Наприкінці вересня 1941 року до Артемівська прибула велика група літаків У-2. Начальник аероклубу Сидоренко став старшим цієї групи. Згодом вона передислокувалася до одного із сіл Оренбурзької області.

Вихованці аероклубу воювали на різних фронтах Другої світової війни. Серед тих, хто дожив до Перемоги, у джерелі згадуються Дукмасов, Кривошеєв, Єфремов, Лещук, Рябоконь, Овчаренко, Прокопенко та Костенко.

Коритін, Седаш, Єщенко, Покашевський, Макогон і Бризгалов загинули. Четверо випускників Артемівського аероклубу — В. Б. Корсунський, С. І. Мосієнко, О. М. Мироненко та Г. Литвинов, були Героями Радянського Союзу.

Літак-пам’ятник на околиці Бахмута

Згодом на західній околиці міста встановили пам’ятник на честь людей, які починали свій шлях у небо в Артемівському аероклубі. Це був літак, спрямований угору. Протягом десятиліть він залишався одним із символів міста.

Під час повномасштабного російського вторгнення пам’ятник став одним із символів Бахмута, а у 2023 році був зруйнований внаслідок бойових дій та обстрілів.

До теми:

Як Бахмут не став “днр” у 2014: вам цього не казали

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Історія майбутнього ПрАТ “Фітофарм” розпочалася у лютому 1974 року, коли в Бахмуті запустили першу чергу виробництва Артемівської фармацевтичної фабрики. Підприємство випускало настоянки, мазі, сиропи, таблетки та різноманітні краплі, а його продукція згодом надходила не лише до аптек України, а й до інших республік СРСР. У 1990-х роках фабрика пережила кризу, а після реорганізації у 1995 році почала модернізувати виробництво. У 2022 році через бойові дії виробництво в Бахмуті зупинили, а компанія перенесла головний офіс до Києва та перейшла на контрактне виробництво.

Історію “Фітофарму” розповіли у КЗК “Бахмутський краєзнавчий музей”.

Як у Бахмуті з’явилася фармацевтична фабрика

Історія майбутнього ПрАТ “Фітофарм” розпочалася у лютому 1974 року, коли було запущено першу чергу виробництва Артемівської фармацевтичної фабрики. Тоді запрацювали галеновий, фасувальний та картонажний цехи. У другій половині 1974 року виробничі потужності розширилися, вже почали працювати таблетковий цех та цех із виготовлення очних крапель.

На підприємстві працювали близько 250 людей. Проєктна річна потужність фабрики передбачала випуск 16 мільйонів одиниць фасованих ліків. Першим директором призначили Юрія Андрійовича Джаноянца.

Асортимент Артемівської фармфабрики з роками майже не змінювався, проте поповнювався новими препаратами.

Підприємство виробляло “галеніку”, тобто, настоянки, мазі та сиропи, таблетки, зокрема екстракт валеріани, а також різноманітні краплі — очні, вушні, серцеві та від нежитю. До асортименту також входили антисептичні засоби. У радянський період головними замовниками продукції були обласні аптечні управління МОЗ УРСР. Згодом продукція Артемівської фармфабрики почала надходити до аптек росії, Молдавії, Вірменії та Казахстану.

Як “Фітофарм” пережив кризу 1990-х

На початку 1990-х років підприємство опинилося на межі банкрутства. Серед основних причин були криза неплатежів з боку замовників, гострий дефіцит сировини та медичної фасувальної тари.

Проблеми виникли через стрімке зростання цін та втрату зв’язків із колишніми партнерами-постачальниками. У цей період підприємству допоміг вижити “Фітококтейль”. Його рецепт розробили у фабричній лабораторії. До складу напою входили 40-градусний спирт, глід, чебрець та інші лікарські трави.

“Фітококтейль” мав червоно-коричневий колір, приємний аромат та м’який смак. Порівняно з магазинним алкоголем він коштував недорого. Продукт реалізовували у 100-мілілітрових медичних пляшечках просто з лотків на вулиці. Співробітниця фабрики встановлювала столик у людних місцях та виставляла продукцію підприємства. На товари діяли “заводські” ціни, тобто вони були дешевшими, ніж в аптеках.

Така торгівля лікарськими препаратами не цілком відповідала санітарним нормам, однак приносила підприємству необхідні кошти. Завдяки цим надходженням фабрика могла закуповувати сировину, поступово відновлювати виробництво та відносно регулярно виплачувати заробітну плату.

Коли Артемівська фармфабрика стала “Фітофармом”

У 1995 році підприємство реорганізували у Відкрите акціонерне товариство “Фітофарм”. Після цього поступово розпочалася модернізація виробництва та розширення асортименту. У наступні роки компанія розвивалася, вийшовши на національний та міжнародний рівні.

У 2000-х роках ВАТ “Фітофарм”, а згодом ПрАТ “Фітофарм”, увійшло до ТОП-10 провідних фармацевтичних виробників України. Асортимент підприємства розширився до понад 80 найменувань ліків. Продукцію почали експортувати до країн Балтії, Грузії, Молдови та Азербайджану. За свої досягнення підприємство отримало всеукраїнську премію “Панацея” як “Компанія року”.

Що сталося з “Фітофармом” після початку повномасштабної війни

17 квітня 2022 року через інтенсивні бойові дії та руйнування у Бахмуті виробництво підприємства зупинили. Водночас компанії вдалося евакуювати працівників, вивезти частину обладнання, готової продукції та сировини.

“Фітофарм” переніс головний офіс до Києва та повністю перезапустив бізнес-модель. Компанія перейшла на контрактне виробництво на потужностях інших українських фармацевтичних підприємств.

Сьогодні “Фітофарм” продовжує працювати та постачати відомі ліки в аптеки по всій Україні.

До теми:

Фармацевтична компанія з Бахмута відновила роботу у новому місті

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!