Часто кажуть, що англійська — це мова майбутнього. Відтак, за останніми даними на Землі є близько 400 мільйонів носіїв англійської мови. Також 1,6 мільярда людей говорять нею, а в Україні популярність англійської значно збільшилися після початку повномасштабного вторгнення. Щоб не осоромитися з єдиною фразою: «London is the capital of Great Britain» (чомусь саме її школярі запам’ятовують найбільше), українці почала масово вивчати нову мову; хтось підтягує старі знання, хтось тільки опановує ази. Не обходиться без англійської й у сучасній армії. Викладачка з Бахмута Олена Чекрижова організувала безплатний курс з англійської для військових в YouTube.

Як це навчати дорослих воїнів? Чим мотивувати, та навіщо сучасному військовому англійська мова — Олена Чекрижова розповіла журналістам «Бахмут.IN.UA».

Найменшому учню пані Олени було три роки

Викладанням дівчина зацікавилася ще в школі. Фото: з відкритих джерел

Олена Чекрижова навчалася в Бахмутській школі №11, у старших класах дівчинка почала волонтерити — навчала молодших школярів англійської мови. Тоді, каже співрозмовниця, вона зрозуміла, що їй подобається викладання, й саме з цією сферою їй хочеться пов’язати своє життя. Згодом, вона вступила в Горлівський Інститут іноземних мов, зараз він релокований, але продовжує виховувати майбутніх вчителів та філологів. 

Свою кар’єру дівчина почала будувати з 2009 року, за час вчителювання вона працювала з різними віковими категоріями, це й діти, й дорослі. Олена готувала українців до складання міжнародних іспитів для вступу у ВУЗ, також викладала бізнес-англійську.

«Моєму найменшому учню було три роки, а найстаршим моїм студентам було за 60. У мене багато різних досвідів: я працювала на корпоративних курсах, на приватних курсах, в школах. В 2012 році я створила власний проєкт eng_inform, це онлайн центр вивчення англійської мови. Ми з командою проводимо навчання за індивідуальними програмами. Я треную педагогів центру, допомагаю їм ознайомитися з новими методиками й розвиватися», — пояснює пані Олена.

Навіщо військовим потрібна англійська?

Олена Чекрижова. Фото: Фейсбук

Після початку повномасштабного вторгнення бахмутянку запросили в один із військових підрозділів, щоб викладати англійську мову, оскільки у ЗСУ був на це запит. Річ в тому, що Україна отримує багато допомоги від країн-партнерів та союзників. Це й військова допомога, й навчання з іноземними інструкторами, яке передбачає, що людина не матиме мовного бар’єра зі своїм наставником. 

«Я не вагаючись погодилася поїхати на військову базу, де почала викладати англійську військовим, й формувати бачення цього курсу. Звісно, що ідея створити YouTube-канал виникла не одразу, а коли перші групи, з якими я займалася проявили активну тягу до навчання, це були дійсно інтенсивні курси. Ми щодня вивчали мову впродовж пару місяців, вже за кілька тижнів були очевидні результати, самі студенти їх відзначали», — пояснює пані Олена.

Весь цей час бахмутянка жила на військовій базі, мова йде про літо та частину осені 2022 року. Коли хлопці навчалися на базі викладачка ділила їх не за рангами й посадами, а за рівнем знання мови, так в одній групі могли опинитися люди різного віку та статусу.

Потім учні з бази повинні були їхати на завдання, тож щоб навчання продовжувалося викладачка вирішила створити онлайн-курс. Таким чином військові мають змогу подивитися його в зручний час.

Читайте також: Вивчення англійської мови за кордоном для українців

Англійська для ЗСУ — не повинна бути привілеєм

На думку викладачки – англійська мова для ЗСУ повинна бути доступною. Фото: Фейсбук

«Спочатку я думала, що курс повинен бути на якійсь окремій платформі, але згодом зрозуміла, що військова англійська має бути доступною для всіх, й не має бути привілеєм, чи засекреченою інформацією. Це має бути легкий для сприйняття, доступний й знайомий формат, а не щось супер академічне, заплутане. Тому формат YouTube-каналу мені здався оптимальним для сприйняття. Так ми створили канал “Армійська англійська”», —  згадує Олена Чекрижова.

Шукати мотивацію навчатися для військових особливої потреби не було, каже викладачка, адже в армії розуміли — англійська їм буде потрібна зараз, й надалі при побудові кар’єри.

«Англійська мова також була відволіканням для військових від їхньої роботи. Вони йшли на заняття, щоб розслабитися. Їм було цікаво, учні ставили питання, які виходили за межі наших занять. Для мене, як викладача, це позитивний знак — значить ми рухаємося у потрібному напрямку. Попит на англійську росте», —  розповідає Олена Чекрижова.

Якому роду військ в ЗСУ потрібна англійська?

У сучасній війні Україна отримує допомогу від партнерів, й чимала частина техніки має англійську інструкцію. Фото: ілюстративне, Генштаб

За словами бахмутянки, вона працювала в основному з піхотою, теробороною та аеророзвідкою. Зачасту, їхнє нове обладнання має інструкцію саме англійською мовою. Не виняток артилеристи, які  часто їдуть навчатися в іноземних партнерів України, та пілоти.

«Я б сказала, що зараз почалася така хвиля вивчення англійської мови, вони (ред. військові) вже розуміють, що англійська все одно їм буде потрібна, якщо не на полі бою, то в подальшій кар’єрі. Якщо раніше нам передавали свій досвід, то зараз вже українців запрошують в інші країни, й наші воїни навчають військової справи іноземців. Щоб ефективно його передати — треба володіти англійською. Всі, від тільки мобілізованих до командирів зараз шукають шляхи, щоб покращити свою мову», — пояснює Олена Чекрижова.

Робота з військовими не приносить фінансової вигоди, зауважує викладачка, це волонтерська праця, й вклад в нашу Перемогу. Всі викладачі під наставництвом бахмутянки — теж волонтери.

«Чому ми зробили ставку на онлайн-продукт? Військовослужбовців дуже багато, й умовно можна провести за годину заняття для 10 людей, а можна зробити відеоурок, який подивляться тисячі людей», — наголошує пані Олена.

Вона додає, що держава планує наступного року ввести для військових тестування з англійської за рівнями, зокрема й за стандартами НАТО. 

Як вивчити англійську в дорослому віці?

Онлайн-формат навчання дозволяє більшій кількості військових вивчати мову. Фото: Фейсбук

У дорослому віці в людини вже сформовані певні навчальні стратегії, й інколи їй буває важко вивчати щось нове, або налаштуватися на навчальний процес. Однак, коли особа стикається з тим, що мова їй все ж потрібна – вона сама зацікавлена в навчанні, каже бахмутянка.

«Зі свого боку я стараюся робити так, щоб людині не було нудно на занятті, підбираю щось за інтересами. Втім, найкраща мотивація — це необхідність. Пригадую випадок, коли на нашу базу завітали іноземні нструктори та журналісти, щоб почути, що відбувається в Україні з перших вуст наших воїнів. Учні самі проявляли ініціативу у спілкуванні, й навіть попри помилки, не боялися говорити», — згадує Олена Чекрижова.

Де подивитися курс від бахмутянки?

 

Фото: «Бахмут.IN.UA»

Бахмут живе тут! Підписуйтесь на наш телеграм, тут завжди оперативні новини про місто, найсвіжіші фото та відео

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Більшу частину свого життя бахмутянка Анастасія Саржевська присвятила роботі зі словом. Любов до української мови в неї з’явилася ще під час шкільного навчання в рідному селі Зайцеве і Бахмуті. Далі було фахове навчання в Донецьку і переїзд до Вінниці через війну. Зараз пані Анастасія працює літературною редакторкою у видавництві і є однією із засновниць поетичної спільноти MoodNight у Вінниці.

У розмові з редакцією Бахмут IN.UA Анастасія Саржевська поділилася своїми спогадами про Бахмут, розповіла про роботу з книгами та захоплення поезією.

“У мене завжди був привілей повернутися додому”

Анастасія Саржевська родом із села Зайцеве Бахмутського району. Дівчина навчалася у сільській школі та Бахмутській школі №5. У 16 років вступила до ліцею при Донецькому національному університеті на спеціальність “Українська філологія”. 

Завершити навчання в Донецьку не вдалося. У 2014 році місто окупували російські бойовики і навчальний заклад був змушений евакуювати своїх студентів до Вінниці. Анастасія теж переїхала туди, але часто їздила додому. Згадує, що їй було дуже цінно мати дім, куди можна було повернутися.

“Після 2014 року мені завжди було радісно усвідомлювати, що я можу повертатися додому. Якщо порівняти, наприклад, з тоді вже окупованим Донецьком, звідки багато моїх знайомих переїхали і, на жаль, не могли поїхати додому. Хоч Бахмут після 2014 року і був прифронтовим містом, але принаймні я мала дім, куди можна було повернутися. Після 2022 року тема дому для мене складніша. Колись ці спогади, можливо, перейдуть у ностальгічну і неболючу пам’ять, але зараз сильно відчувається ця втрата”, — каже Анастасія Саржевська.

Востаннє пані Анастасія була вдома на початку 2022 року. Тоді вона з родиною, як завжди, відзначали новорічні свята у сімейному колі.

“Тоді я навіть не могла уявити, що це буде останній Новий рік вдома. Згадуючи нині ту новорічну відпустку, з’являються думки, що треба було більше побути там, більше поїхати по місту погуляти. Але тоді це так не сприймалося, то були безтурботніші часи разом з рідними”, — згадує Анастасія Саржевська.

Найбільше у Бахмуті дівчина любила його архітектуру. Загалом свій рідний край вона згадує красивим, зеленим і комфортним.

“Багато моїх знайомих, які були або жили в Бахмуті, часто описують його, як гарне, красиве і європейське місто. І я згодна з цим. Місто дійсно було дуже чисте, сучасне, при цьому було й багато старих історичних будівель. Наприклад, біля нашої п’ятої школи була синагога рожевого кольору, яку я запам’ятала дуже архітектурно красивою. Назавжди у спогадах також Нижній і Верхній парки, що біля автостанції. Це місця з дитинства, які залишалися незмінними скільки я себе пам’ятаю”, — поділилася спогадами пані Анастасія.

Робота у видавництві

Професійний шлях Анастасії Саржевської нерозривно пов’язаний із текстами. Любов до української мови в неї була зі шкільних років. Потім вона переросла у фахове навчання — дівчина вступила до ліцею при Донецькому національному університеті на спеціальність “Українська філологія”. Завершити навчання в Донецьку завадила війна. У 2014 році університет релокувався і евакуював своїх студентів у Вінницю. 

У різний час бахмутянка працювала з текстами в соцмережах, писала статті на сайти, працювала редакторкою в ІТ-компанії. Паралельно з цим постійно відточувала навички: пройшла курси письменницької майстерності, редагування та інші курси на платформі Litosvita.

Останні майже 2 роки пані Анастасія працює літературною редакторкою і коректоркою у видавництві імені Соломії Павличко “Основи”.

“Я працюю з текстами, здебільшого з перекладними. Отримую переклади і далі починається літературне редагування тексту: це і лексика, і побудова речень, і технічні деталі. Або коректую, коли перед друком потрібно вичитати ворд, потім верстку і здати фінальний варіант книги”, — розповідає про роботу Анастасія.

Літературна спільнота і збори на ЗСУ

Свій вільний від роботи час Анастасія Саржевська присвячує творчості: пише вірші і організовує літературні читання у Вінниці. У 2021 році дівчина разом зі своєю подругою заснували спільноту MoodNight, яка об’єднала вінницьких поетів, музикантів, художників і фотографів. Сьогодні вона налічує понад 60 учасників та 5 організаторів.

“Коли ми зібрали спільноту, згодом до нас почали доєднуватися інші люди. Це були знайомі, які розповідали про нас іншим, і так поступово у нас сформувалася доволі велика спільнота. На вихідних ми збираємося на зустрічі по 10-15 людей, читаємо вірші, обговорюємо. Також у нас є спільний чат, де ми ділимося, хто що зробив, що написав і разом обговорюємо це”, — каже Анастасія Саржевська.

Головною метою спільноти є створення безпечного середовища, в якому можна показати свою творчість і обговорити літературу з однодумцями.

“Для нас було важливо, щоб люди могли показувати те, що вони пишуть, у безпечному екологічному середовищі, де більше прийняття, ніж критики. Показувати, ділитися цим, щоб можна було бачитися, спілкуватися з людьми, які теж приблизно так відчувають і пишуть. Наша спільнота це також і популяризація віршів, прози, читання і літератури загалом,  навколо цього ми і збираємося”, — розповідає Анастасія Саржевська.

***

Що головне

Щоб бджоли не порозлітались — 

Версія одного з поетів. 

«Головне дожити до вересня» —

Миттєво випалює пасічник, 

Знімаючи рукавиці. 

«Хай йому кат» — 

Сказала б з усмішкою моя бабуся, 

Якби я колись у неї запитала. 

Головне було не розплакатись, 

Коли її обіймала

Перед тим, як закинути 

Валізу в багажник.

***

Анастасія Саржевська

Спільнота MoodNight проводить заходи на підтримку української армії. Під час одного з останніх вдалося зібрати 29 тисяч гривень.

“У травні ми організували літературні читання, метою яких був збір коштів на 46-ту бригаду, збирали на комплектування для дронів. Ми проводили ярмарок книжок, де кожен, хто міг і хотів, приносив книжки, а відвідувачі купували їх. Наприклад, за донейт від 500 гривень розіграли велику глянцеву книгу з фотографіями “Незалежні”. Також на аукціоні за 5 тисяч гривень продали “Тигроловів” Івана Багряного. Сумарно вийшло зібрати 29 тисяч гривень. Збір ми проводили у співпраці з благодійним фондом “Тихо”, які також надіслали нам книжки для ярмарку, і Андрій Лиман, засновник фонду, увесь час був на зв’язку, консультував нас щодо збору. Ми з організаторами дуже вдячні йому за підтримку та легку комунікацію. Всі деталі для дронів уже закупили, і військові отримали посилку для своєї майстерні”, — розповіла поетеса.

За словами пані Анастасії, розвиток культури і літератури надзвичайно важливий в умовах війни. Адже творчість допомагає закарбувати складні моменти нашої країни для майбутніх поколінь.

“Якщо говорити про книжки, сучасні вірші і прозу, то це рефлексія, і війни зокрема. Важливо засвідчити, підтвердити, поширити і показати це самим собі, і, можливо, людям з інших країн, тому що переклади української літератури нині за кордоном мають попит. Ця частина літератури описує сьогодення, а інша — дає людям спосіб виходу складних емоцій. І ці обидва запити важливі”, — підсумовує Анастасія Саржевська.

***

Даю собі ляпаса,

Щоб отямитись.

Зажартую відвертість.

Феєрверки в моїй голові

Подібні смерті.

Ми складаємось із молекул

І недописаних пісень.

Ми зайшли так далеко,

Попри все.

Передивляюсь відеоінструкції,

Як навчитись сміятись заново.

Прикладаю слова

Твої

Про те ж саме.

Боги на Олімпі розводять руками,

Брешуть, що не знали,

Що мало бути інакше,

І замовкають.

Розбирайтесь, кажуть,

Це ж вам тут тепер

Не плакати, не відчувати,

Замовляли?

***

Анастасія Саржевська

Сподобався матеріал? Ми створюємо такі тексти завдяки підтримці наших читачів. Приєднуйтеся до спільноти Бахмут IN.UA — це допомагає нам і надалі розповідати історії людей, документувати події та працювати для бахмутян. Стати учасником спільноти.

Читайте також:

• “Ми взяли з собою по одній дорожній сумці, сіли в машини, і поїхали”: історія бахмутянки Аліни Дорохової
• “Можливо, ми одні з останніх людей, які народилися на Донбасі”. Історія поетеси з Бахмута Естер
• “Не хочуть виїжджати, бо не розуміють, куди їм їхати”: як донеччанка рятує людей з прифронтових територій

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Випадкова зустріч у крамниці вживаного одягу змінила життя львів’янки Ольги Євдокимової та сотень дітей, які через війну втратили власні домівки. Опублікований у мережі емоційний допис про хлопчика-переселенця Сашка з Донеччини викликав колосальний відгук у суспільстві, змінивши долі багатьох дітей-ВПО у Львові.

Редакція Бахмут IN.UA поспілкувалася з Ольгою Євдокимовою, волонтеркою щодо того, як історія допомоги хлопчику ВПО змінила її життя та як допомогла створити ініціативу “Коло добра”.

Від логістики для армії до підтримки цивільних

Ольга Євдокимова здобула журналістську освіту в Рівному, проте тривалий час працювала керівницею у комерційній сфері. З початком повномасштабного вторгнення вона потрапила під скорочення на роботі та одразу долучилася до волонтерської діяльності. Її першим напрямком став пошук, купівля та пригін автомобілів для військових підрозділів із Польщі та Литви. Спільно з благодійними фондами вона також забезпечувала доставку систем супутникового зв’язку Starlink в Україну, а разом зі своєю невеликою аудиторією в соціальній мережі інстаграм зібрала кошти на три FPV-дрони. 

Загалом за час діяльності її команда пригнала близько 200 транспортних засобів для українських оборонців. Допомогою внутрішньо переміщеним особам волонтерка раніше не займалася, аж поки не сталася подія, яка повністю змінила вектор її роботи.

Зустріч із Сашком та сила суспільної довіри

Переломний момент відбувся у звичайному львівському магазині секонд-хенду. Ольга стала свідком сцени, де маленький хлопчик благально просив свою бабусю придбати йому вживані ролики. Волонтерку вразило те, що дитина не влаштовувала істерик, а просто щиро сподівалася на покупку, яку жінка не мала фінансової можливості здійснити. 

Ольга купила ці ролики, познайомилася з родиною і дізналася, що дев’ятирічного хлопчика звати Сашко. Він втратив обох батьків, майже всі його особисті речі залишилися в Донецьку, а наразі він разом із бабусею Галиною мешкає у модульному містечку для переселенців у Львові.

Повернувшись додому, Ольга описала свої емоції в соціальній мережі Threads. Допис не містив закликів про фінансову допомогу, проте за короткий час набрав понад 800 тисяч переглядів. Користувачі масово почали просити волонтерку відкрити благодійний збір для допомоги дитині. Протягом перших 24 годин на банківський рахунок надійшло 613 729 гривень, а загальна сума збору згодом перевищила 900 тисяч гривень. Сама сума виявилася надзвичайно великою для непублічної людини, адже середній донат становив близько 250 гривень від майже трьох тисяч звичайних громадян без залучення великого бізнесу чи великих донорів.

“Всі мої друзі, хто мене знає, вони самі моніторили “банку” і до мене дзвонять: “Оля, вже 100 тисяч”, “Оля, вже 150 тисяч”, дзвонять через 20 хвилин — вже 200 тисяч. Я така: “Ніхто такого не очікував”. Я розумію, тому що в такий важкий час, в який ми живемо, людям треба хороші історії“, — згадує Ольга Євдокимова.

Становлення проєкту “Коло добра”

Великі фінансові можливості дозволили волонтерці вийти за межі первинного задуму. Збір став рушійною силою для допомоги всьому модульному містечку. Наразі Ольга вже придбала для Сашка велосипед, організувала його відпочинок у двох таборах та планує зробити щось масштабне для сім’ї Сашка вже найближчим часом.

Паралельно Ольга почала закривати потреби інших дітей-переселенців, які просили про велосипеди, ролики та трюкові самокати. Так народився проєкт “Коло добра”. Завдяки небайдужим громадянам з України та з-за кордону вдалося зібрати велику кількість спортивного інвентарю та одягу, перетворивши територію модульного містечка на активний майданчик для розваг.

Проєкт також допомагає підліткам та іншим переселенцям, які опинилися в скруті. Організаторка розповідає про історію дівчинки Каміли з Донеччини, яку цькували у школі через одяг та старий велосипед. Про цю ситуацію Ользі повідомила сусідка дитини, після чого волонтери оперативно закрили потребу в речах. Також допомогу отримав випускник Саша, якому за кілька годин зібрали кошти на якісний сучасний одяг та взуття для випускного. 

Головним принципом роботи “Кола добра” є абсолютна прозорість: волонтерка ніколи не перераховує живі гроші на особисті картки заявників, а самостійно оплачує конкретні товари, квитки чи медичні послуги, що повністю виключає ризик нецільового використання бюджету.

Логістичні виклики та внутрішня трансформація

Масштабування ініціативи виявило серйозні логістичні перешкоди. Ольга отримала понад 200 посилок з речами для переселенців. Найбільшою проблемою виявилася неможливість отримати знижку чи безкоштовну доставку від транспортної компанії “Нова Пошта”, через що велика частина зібраних коштів пішла на оплату логістики. Деякі громадяни не змогли надіслати габаритні велосипеди, оскільки їхнє транспортування у дерев’яних боксах коштувало понад тисячу гривень. Попри це, волонтерка з розумінням ставиться до позиції компанії, зважаючи на постійне руйнування їхніх терміналів внаслідок бойових дій з боку противника.

Особисте життя Ольги також зазнало значних змін. Перші тижні роботи вимагали цілодобового перебування в телефоні для комунікації з сотнями людей, через що вона тимчасово втратила фізичний та емоційний ресурс на особисті справи чи спорт. Проте волонтерство допомогло їй подолати постійну тривожність від читання новин.

“Коли сталася оця історія, я повністю абстрагувалася і просто подумала, що якщо я не можу там змінити щось, наприклад, у державі, то я можу допомогти певним людям змінити щось в їхньому житті. І це дуже класне відчуття. Кожні там 5, 10, 100 гривень — то дуже велика в кінцевому результаті сума виходить. І якщо кожна людина буде думати, що від неї нічого не залежить, то від неї нічого залежати не буде“, — наголошує Ольга.

Як правильно допомагати ВПО

На думку Ольги Євдокимової, головною проблемою сучасних благодійних платформ та офіційних каналів є суха та нецікава подача інформації, яка відштовхує потенційних донаторів. Люди не хочуть читати звіти про проведення чергових офіційних сесій, натомість вони прагнуть бачити реальні людські долі та щирі емоції. Волонтерка закликає говорити про проблеми переселенців через їхні особисті історії, демонструючи практичні результати допомоги.

Для тих, хто вважає свої зусилля мізерними, існує проста модель співучасті. Необов’язково бути одноосібним організатором великого фонду. Громадяни можуть створювати дружні банки, розділяючи один великий збір на кілька людей, або просто поширювати інформаційні матеріали та відеоролики у своїх соціальних мережах. Поширення контенту запускає ланцюгову реакцію, яка залучає нових учасників і дозволяє ефективно закривати базові та психологічні потреби людей, які втратили свій дім.

Сподобався матеріал? Ми створюємо такі тексти завдяки підтримці наших читачів. Приєднуйтеся до спільноти Бахмут IN.UA — це допомагає нам і надалі розповідати історії людей, документувати події та працювати для бахмутян. Стати учасником спільноти.

Читайте також:

“Ми взяли з собою по одній дорожній сумці, сіли в машини, і поїхали”: історія бахмутянки Аліни Дорохової

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!