Часто кажуть, що англійська — це мова майбутнього. Відтак, за останніми даними на Землі є близько 400 мільйонів носіїв англійської мови. Також 1,6 мільярда людей говорять нею, а в Україні популярність англійської значно збільшилися після початку повномасштабного вторгнення. Щоб не осоромитися з єдиною фразою: «London is the capital of Great Britain» (чомусь саме її школярі запам’ятовують найбільше), українці почала масово вивчати нову мову; хтось підтягує старі знання, хтось тільки опановує ази. Не обходиться без англійської й у сучасній армії. Викладачка з Бахмута Олена Чекрижова організувала безплатний курс з англійської для військових в YouTube.

Як це навчати дорослих воїнів? Чим мотивувати, та навіщо сучасному військовому англійська мова — Олена Чекрижова розповіла журналістам «Бахмут.IN.UA».

Найменшому учню пані Олени було три роки

Викладанням дівчина зацікавилася ще в школі. Фото: з відкритих джерел

Олена Чекрижова навчалася в Бахмутській школі №11, у старших класах дівчинка почала волонтерити — навчала молодших школярів англійської мови. Тоді, каже співрозмовниця, вона зрозуміла, що їй подобається викладання, й саме з цією сферою їй хочеться пов’язати своє життя. Згодом, вона вступила в Горлівський Інститут іноземних мов, зараз він релокований, але продовжує виховувати майбутніх вчителів та філологів. 

Свою кар’єру дівчина почала будувати з 2009 року, за час вчителювання вона працювала з різними віковими категоріями, це й діти, й дорослі. Олена готувала українців до складання міжнародних іспитів для вступу у ВУЗ, також викладала бізнес-англійську.

«Моєму найменшому учню було три роки, а найстаршим моїм студентам було за 60. У мене багато різних досвідів: я працювала на корпоративних курсах, на приватних курсах, в школах. В 2012 році я створила власний проєкт eng_inform, це онлайн центр вивчення англійської мови. Ми з командою проводимо навчання за індивідуальними програмами. Я треную педагогів центру, допомагаю їм ознайомитися з новими методиками й розвиватися», — пояснює пані Олена.

Навіщо військовим потрібна англійська?

Олена Чекрижова. Фото: Фейсбук

Після початку повномасштабного вторгнення бахмутянку запросили в один із військових підрозділів, щоб викладати англійську мову, оскільки у ЗСУ був на це запит. Річ в тому, що Україна отримує багато допомоги від країн-партнерів та союзників. Це й військова допомога, й навчання з іноземними інструкторами, яке передбачає, що людина не матиме мовного бар’єра зі своїм наставником. 

«Я не вагаючись погодилася поїхати на військову базу, де почала викладати англійську військовим, й формувати бачення цього курсу. Звісно, що ідея створити YouTube-канал виникла не одразу, а коли перші групи, з якими я займалася проявили активну тягу до навчання, це були дійсно інтенсивні курси. Ми щодня вивчали мову впродовж пару місяців, вже за кілька тижнів були очевидні результати, самі студенти їх відзначали», — пояснює пані Олена.

Весь цей час бахмутянка жила на військовій базі, мова йде про літо та частину осені 2022 року. Коли хлопці навчалися на базі викладачка ділила їх не за рангами й посадами, а за рівнем знання мови, так в одній групі могли опинитися люди різного віку та статусу.

Потім учні з бази повинні були їхати на завдання, тож щоб навчання продовжувалося викладачка вирішила створити онлайн-курс. Таким чином військові мають змогу подивитися його в зручний час.

Читайте також: Вивчення англійської мови за кордоном для українців

Англійська для ЗСУ — не повинна бути привілеєм

На думку викладачки – англійська мова для ЗСУ повинна бути доступною. Фото: Фейсбук

«Спочатку я думала, що курс повинен бути на якійсь окремій платформі, але згодом зрозуміла, що військова англійська має бути доступною для всіх, й не має бути привілеєм, чи засекреченою інформацією. Це має бути легкий для сприйняття, доступний й знайомий формат, а не щось супер академічне, заплутане. Тому формат YouTube-каналу мені здався оптимальним для сприйняття. Так ми створили канал “Армійська англійська”», —  згадує Олена Чекрижова.

Шукати мотивацію навчатися для військових особливої потреби не було, каже викладачка, адже в армії розуміли — англійська їм буде потрібна зараз, й надалі при побудові кар’єри.

«Англійська мова також була відволіканням для військових від їхньої роботи. Вони йшли на заняття, щоб розслабитися. Їм було цікаво, учні ставили питання, які виходили за межі наших занять. Для мене, як викладача, це позитивний знак — значить ми рухаємося у потрібному напрямку. Попит на англійську росте», —  розповідає Олена Чекрижова.

Якому роду військ в ЗСУ потрібна англійська?

У сучасній війні Україна отримує допомогу від партнерів, й чимала частина техніки має англійську інструкцію. Фото: ілюстративне, Генштаб

За словами бахмутянки, вона працювала в основному з піхотою, теробороною та аеророзвідкою. Зачасту, їхнє нове обладнання має інструкцію саме англійською мовою. Не виняток артилеристи, які  часто їдуть навчатися в іноземних партнерів України, та пілоти.

«Я б сказала, що зараз почалася така хвиля вивчення англійської мови, вони (ред. військові) вже розуміють, що англійська все одно їм буде потрібна, якщо не на полі бою, то в подальшій кар’єрі. Якщо раніше нам передавали свій досвід, то зараз вже українців запрошують в інші країни, й наші воїни навчають військової справи іноземців. Щоб ефективно його передати — треба володіти англійською. Всі, від тільки мобілізованих до командирів зараз шукають шляхи, щоб покращити свою мову», — пояснює Олена Чекрижова.

Робота з військовими не приносить фінансової вигоди, зауважує викладачка, це волонтерська праця, й вклад в нашу Перемогу. Всі викладачі під наставництвом бахмутянки — теж волонтери.

«Чому ми зробили ставку на онлайн-продукт? Військовослужбовців дуже багато, й умовно можна провести за годину заняття для 10 людей, а можна зробити відеоурок, який подивляться тисячі людей», — наголошує пані Олена.

Вона додає, що держава планує наступного року ввести для військових тестування з англійської за рівнями, зокрема й за стандартами НАТО. 

Як вивчити англійську в дорослому віці?

Онлайн-формат навчання дозволяє більшій кількості військових вивчати мову. Фото: Фейсбук

У дорослому віці в людини вже сформовані певні навчальні стратегії, й інколи їй буває важко вивчати щось нове, або налаштуватися на навчальний процес. Однак, коли особа стикається з тим, що мова їй все ж потрібна – вона сама зацікавлена в навчанні, каже бахмутянка.

«Зі свого боку я стараюся робити так, щоб людині не було нудно на занятті, підбираю щось за інтересами. Втім, найкраща мотивація — це необхідність. Пригадую випадок, коли на нашу базу завітали іноземні нструктори та журналісти, щоб почути, що відбувається в Україні з перших вуст наших воїнів. Учні самі проявляли ініціативу у спілкуванні, й навіть попри помилки, не боялися говорити», — згадує Олена Чекрижова.

Де подивитися курс від бахмутянки?

 

Фото: «Бахмут.IN.UA»

Бахмут живе тут! Підписуйтесь на наш телеграм, тут завжди оперативні новини про місто, найсвіжіші фото та відео

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Йєнс Олоф Лестеін — фотограф зі Швеції, який приїхав до України для роботи над новим проєктом, що присвячений війні та життю в прифронтових містах.

Детальніше про те, як сприймає війну громадянин Швеції, які враження у нього склалися під час роботи в прифронтових зонах та про перспективи України на міжнародній арені, дивіться у відеорепортажі Бахмут IN.UA.

Громадянин Швеції про війну в Україні

Йєнс Олоф Лестеін Він в Україну приїжджає не вперше, однак вперше працює в прифронтовому місті. Це дозволило йому зіставити нинішню ситуацію в Україні та те, що він бачив раніше — війну на території Югославії.

За словами чоловіка, йому досить складно порівнювати ці війни.

“Вони мають схожі характеристики. Це війни сусідніх народів. У одних більше зброї, ніж у інших. Утім, ця війна набагато масштабніша. росія — це ядерна держава. Сербія була сильною, але не мала ядерної зброї“, — каже фотограф.

Він також додав, що в Югославії працював протягом 5-6 років, а в Україні в умовах війни — лише декілька десятків днів.

Фотограф також розповів про власний проєкт. За його словами, це буде розповідь про життя в умовах конфлікту на крайньому сході Європи (в Україні) та на крайньому заході (у Північній Ірналдії).

“Між цими конфліктами є певна схожість. Як приклад, в обох них беруть участь великі імперські держави: росія тут та Англія на заході. Вони пригнічують сусідні народи: українців тут й ірландців або ірландців-католиків там. Тут у вас гаряча війна, а там все поступово налагоджується“, — каже Йєнс Олоф Лестеін 

Більше про життя фотографа зі Швеції, його думки про війну й Україну гостей, дивіться у нашому репортажі за посиланням на платформі YouTube.

Читайте також:

• Місто “Щедрика”: як живе прифронтовий історичний музей в Покровську
• “Так воскресне і Бахмут”: відеорепортаж з виставки бахмутського майстра з писанкарства Дмитра Денисенка
• “Все, що відбувається — це нормальна реакція на ненормальну війну”: психолог з Костянтинівки про життя та власну діяльність

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Покровськ — місто на Донеччині, де композитор Микола Леонтович провів 4 роки та де написав українську колядку “Щедрик” (адаптована англійською як Carol of the Bells), яка на Різдво лунає по всьому світі. Сьогодні Покровськ знаходиться за кілька кілометрів від російської армії — тут гримлять вибухи, а з міста евакуюють людей. Релокуються також підприємства, школи, музеї. Один з таких — це Покровський історичний музей, експонати якого з початком повномасштабного вторгнення рятувала вся команда. Як живе музей сьогодні, чи вдалося врятувати колекцію та як з ним пов’язаний Микола Леонтович?

Редакція поговорила з Ангеліною Рожковою, директоркою музею.

Музей у перші дні війни

На початку вторгнення стало зрозуміло, що росіяни не просто хочуть окупувати території, але й знищити все, що там цінне. Музеї не стали винятком — окупанти розкрадали експонати, били по історичним будівлям, тож музеї України першою чергою рятували цінне майно. Покровський історичний музей у перші дні війни оцифровував архіви та вивозив найцінніші речі з будівлі. Зі зрозумілих причин — місце перебування колекцій з Покровського історичного музею не розголошується. Вся команда музею у перший місяць залишилась працювати та вчилась робити це у нових умовах: швидко реагувати на тривогу, ховатися за дві стіни.

“Ми готувались, звичайно, але не до таких подій. Інструкції були розроблені, навчання працівники пройшли. Нашим головним завданням було убезпечення предметів й фондово-облікової документації — це архівні книги, у яких зберігається вся інформація про музейні предмети. Частина цих книг вже була оцифрована, ми з командою дооцифрували решту”, — пояснює у коментарі Ангеліна Рожкова.

У музеї зняли всі експозиції, які знаходились поруч з вікнами, а працівники шукали матеріали, які б убезпечили колекції. Для цього використовували спеціальну базальтову вогнезахисну тканину, допомогали з цим донори та громадський сектор. Одним з перших, хто прийшов на допомогу Покровському музею, був Леонід Марущак, керівник проєкту “Музей відкрито на_ремонт”. Він допоміг врятувати сотні цінних експонатів з прифронтових територій.

“Діяли так, щоб убезпечити предмети, якщо неподалік нашого музею буде попадання ворожих ракет. Вікна закрили OSB (ред. спеціальні плити, які захищають скло) — думали, що це їх убезпечить. Якщо не збереже вікна, то хоча б створить додатковий захист для предметів, які були в музеї. Все це відбувалось протягом першого півріччя 2022 року”, — говорить директорка музею.

Леонтович та Покровськ

Покровський історичний музей зараз зачинений для відвідувачів, однак він продовжує роботу, зокрема з оцифрування — цьому команда навчилась дистанційно, а техніку для цифровізації надали благодійники. Важливе місце в колекції музею займала експозиція Миколи Леонтовича. Композитор жив у Покровську чотири роки, який ще до 1934 року був пристанційним селищем Гришине.

Саме тут був написаний легендарний “Щедрик”. У Покровському музеї зберігались два персональні предмети Леонтовича: сухарниця, яка зроблена руками батька Леонтовича (це дерев’яна таріль, подібна на хлібницю, на яку кладуть печиво, хліб тощо) та шахова дошка. Ластівку зображено також на гербі та прапорі Покровська. За словами директорки музею, наразі й сухарниця, й шахова дошка вивезені до безпечних місць. Решту предметів експозиції — це ті, які ілюстрували період, коли жив композитор.

“Ми розглядаємо дуже знаковим те, що саме ластівка, про яку співається у “Щедрику”, зображена у нас на сухарці. У нас мало меморіальних предметів, які належали Леонтовичу — це, власне, сухарниця та шахова дошка, — говорить Ангеліна Рожкова.

З 2016 року в Покровську почали популяризувати постать Леонтовича: у місті працювала музична школа, названа на його честь, створювали мистецькі акції. Покровськ перетворювали на культурний центр Донеччини.

Проєкти музею

“Мені здається, не залишилось жодної людини в місті, яка б не знала, що цей композитор пов’язаний з Покровськом. У нашому місті був створений перший робочий хор залізничників, заснував його Микола Леонтович. У той момент, коли це ще було пристанційне селище Гришине, там не було ні бруківки, ні освітлення. Але вже був такий міцний культурний фундамент: духовий оркестр, робітничий хор”, — пояснює очільниця музею.

У 2021 році була ідея зробити музей у будівлі залізничного училища в Покровську, де, власне, і працював Леонтович — ця будівля збереглася в автентичному вигляді. Через російське вторгнення реалізувати проєкт не вдалося, хоча музейники вже шукали шляхи для втілення та навіть подавали заявку на створення концепції до Українського культурного фонду та інших інституцій.

“Ми зберегли будівлю в оцифрованому вигляді. У цьому нам допомогли німецькі колеги, які дали кошти на оцифрування історичної будівлі колишнього залізничного училища. Музею надіслали обладнання, ми пройшли навчання за підтримки Покровської МВА. Навчитись оцифровувати самостійно реально, якщо мати обладнання, тому що 3-Д сканер — це дороговартісна техніка”, — говорить пані Ангеліна.

Також у місті оцифрували ще кілька будівель, які збереглися з кінця дев’ятнадцятого та початку двадцятого століття. Музей також наповнює Реєстр Музейного Фонду — йдеться про постійне оцифрування предметів, у чому допомагають ґрантові проєкти. Навіть самостійно музейники намагаються фільмувати важливі для історії об’єкти. Окремим проєктом музею є “Щоденник пам’яті”, де збирають свідчення про загиблих військових та цивільних. Це важливо робити, щоб не перетворювати число загиблих у суху статистику.

Читайте також:

• “Це був останній потяг з Покровська”: як проходить евакуація на Донеччині. Відеорепортаж
• “Виїжджав з батьком та 30-кілограмовою собакою”: лікар з Бахмута Сергій Старусєв розповів про роботу під обстрілами та нове життя в Києві
• “Мені хотілося, щоб хоча б мої діти побачили відбудовану Донеччину”: відеосюжет з донеччанкою

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!