Якою її побачив мешканець міста, фотохудожник Олександр Дяченко.

«24-го лютого вже о 5.30 ранку міський голова Бахмута зібрав своїх помічників на надзвичайну нараду. В перший день війни. Потрібно було визначитися, як жити місту в умовах російської агресії. Того ж дня було поставлене питання необхідності евакуації містян у більш безмечні місця України.

На час цього репортажу в автопотязі від міськради до залізничного вокзалу Краматорська було вісім шкільних автобусів. Починали з одного. Потім два, три, чотири. Ці вісім того дня (5 квітня 2022 року – прим. ред), вирушивши з Бахмуту о сьомій ранку, до Краматорська не дійшли. Їх завернули на Слов’янськ, бо за Краматорськом ворог поцілив у залізничну колію і її потрібно було терміново відновлювати.

Автоколона повернулася в Бахмут ближче до десятої ранку. Аби доправити до залізничного вузла тих, кого не змогли забрати в ранковий евакуаційний рейс. І так кожного дня. Допоки останній бажаючий покинути місто не буде евакуйований з Бахмута.

Місто пустішає. Це вже помітно неозброєним оком. «Плюси» москальских ракет по місту та довкола нього жахають людей та женуть у невідомість з рідних домівок, з теплих хат.

Кожного ранку з від’їждаючими зам міського голови з комунального господарства Олександр Марченко. Почувається впевнено, керує процесом, відповідає на питання нервуючих людей. Міськрада впровадила запис бажаючих виїхати з Бахмуту через УСЗН (управління социального захисту населення). Списки, звісно, доправляються на кожний виїзд, але хто ж буде в змозі відмовити в місці в автобусі мамам з малими дітьми, людям похилого віку.

Тож, каже Марченко, ніхто не перевіряє вже, записана людина або родина чи ні. І, скорш за все, сам запис більше впроваджений задля того, аби керівництво міста розуміло, скільки автобусів подавати на рейс. Люди повинні це розуміти і намагатися все ж таки телефонувати до УСЗН та сповіщати про своє бажання евакуюватися.

Коли почалася посадка людей на другий рейс, Олександру Марченко зателефонували з Краматорська та повідомили, що колію відремонтовано і можна знову прямувати за звичним і коротшим маршрутом. Він піднімався в кожний автобус та повідомляв добру новину про зміну маршруту на той самий, зручний, до залізничного вокзалу Краматорська.

У цей час на майданчик за міськрадою вийшов міський голова Олексій Рева. Олександр Марченко повідомив йому, що з цим рейсом з міста за допомогою міськради з початку евакуації виїхало вже 4200 людей. Спокійний діловий вигляд міського голови вселяв упевненість. Що все буде добре. Але ж я не втримався таки від питання про перспективи Бахмута у другій фазі війни на сході України. Адже метою московських окупантів у цій фазі є саме повна окупація області та знищення спротиву захисників Маріуполя.

«Все буде добре», – коротко запевнив міський голова.

Чомусь вірю. Все буде Україна.

Олександр А. Дяченко, фото автора

Ще наприкінці 1930-х років в Артемівську, нині Бахмуті, працював аероклуб, де молодь вивчала теорію авіації, проходила льотну підготовку та стрибала з парашутом. Після початку Другої світової війни його вихованці вирушили на фронт, а частину інструкторів та авіатехніки направили до бойових підрозділів.

Історію аероклубу розповіли в КЗК “Бахмутський краєзнавчий музей”.

Як у Бахмуті працював аероклуб до Другої світової війни

Наприкінці 1930-х років в Артемівську відкрили філію Костянтинівського аероклубу. Її розмістили у приміщенні колишньої синагоги. Польовий аеродром облаштували на території, де згодом з’явилися будівлі Центру зайнятості та школи №12. Начальником аероклубу призначили Сидоренка, комісаром був В. С. Гілка. Викладачами та інструкторами працювали Литовцев, Шевельов, Надточій, Баєв, Полуянов і Боярко.

У клубі проходили підготовку юнаки 1923–1924 років народження. Вони вивчали теорію авіації, проходили стройову підготовку, вивчали історію ВКП(б) та політекономію, а також несли вартову службу. Для навчання використовували чотири літаки У-2.

Серед тих, хто займався в аероклубі, були й жінки. До польотів та парашутної підготовки долучалися Надія Седенко, Євгенія Красножон та Клавдія Нечхайлова.

Що сталося з аероклубом після початку Другої світової війни

З початком Другої світової війни на аеродром аероклубу з Костянтинівки перебазувалася ескадрилья винищувачів І-16. Німецькі літаки вже з’являлися в небі над містом, тому з місцевого аеродрому почали підніматися чергові винищувачі.

Згодом трьох інструкторів аероклубу, Шевельова, Баєва та Боярка, разом із літаками відрядили до Південно-Західного фронту. Разом із ними вирушили техніки, які обслуговували авіаційну техніку. Наприкінці вересня 1941 року до Артемівська прибула велика група літаків У-2. Начальник аероклубу Сидоренко став старшим цієї групи. Згодом вона передислокувалася до одного із сіл Оренбурзької області.

Вихованці аероклубу воювали на різних фронтах Другої світової війни. Серед тих, хто дожив до Перемоги, у джерелі згадуються Дукмасов, Кривошеєв, Єфремов, Лещук, Рябоконь, Овчаренко, Прокопенко та Костенко.

Коритін, Седаш, Єщенко, Покашевський, Макогон і Бризгалов загинули. Четверо випускників Артемівського аероклубу — В. Б. Корсунський, С. І. Мосієнко, О. М. Мироненко та Г. Литвинов, були Героями Радянського Союзу.

Літак-пам’ятник на околиці Бахмута

Згодом на західній околиці міста встановили пам’ятник на честь людей, які починали свій шлях у небо в Артемівському аероклубі. Це був літак, спрямований угору. Протягом десятиліть він залишався одним із символів міста.

Під час повномасштабного російського вторгнення пам’ятник став одним із символів Бахмута, а у 2023 році був зруйнований внаслідок бойових дій та обстрілів.

До теми:

Як Бахмут не став “днр” у 2014: вам цього не казали

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Профільний комітет Верховної Ради підтримав до другого читання законопроєкт №15094. Документ пропонує новий підхід до підтримки малозабезпечених сімей, за яким кілька окремих видів державної допомоги об’єднають в одну щомісячну виплату.

Про це повідомив Павло Фролов, народний депутат України та голова Спеціальної комісії з питань захисту ВПО.

Як працюватиме базова соціальна допомога

Згідно із законопроєктом, розмір фінансової підтримки (БСД) розраховуватимуть індивідуально для кожної родини. Ключовими критеріями для призначення стануть рівень доходів, склад сім’ї та її майновий стан.

Особливості нової системи:

• грошові виплати поєднають із наданням соціальних послуг та підтримкою у працевлаштуванні;
• базова соціальна допомога буде доступною для родин, які опинилися у кризовій ситуації;
• держава здійснюватиме виявлення та інформування родин про їхнє право на отримання допомоги.

Умови переходу та поточний експеримент

Перехід на нову модель здійснюватиметься виключно добровільно та за відповідною заявою отримувача. Важливий нюанс: якщо розрахований розмір базової допомоги виявиться меншим за ту суму загальної державної підтримки, яку родина має на момент звернення, нову виплату не призначатимуть.

За словами Павла Фролова, наразі в Україні вже діє експериментальний проєкт із надання базової соціальної допомоги. Сума допомоги в його межах розраховується індивідуально на основі базової величини, яка становить 4 500 гривень.

У разі ухвалення законопроєкту №15094 у цілому, нова система соціальних виплат має офіційно запрацювати з 1 січня 2028 року. Документом також передбачається окремий перехідний період для її поступового та злагодженого впровадження.

Читайте також:

Виплати від ЮНІСЕФ у 2026 році: хто може отримати 4 100, 12 300, 16 700 та 19 400 гривень

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!