Якою її побачив мешканець міста, фотохудожник Олександр Дяченко.

«24-го лютого вже о 5.30 ранку міський голова Бахмута зібрав своїх помічників на надзвичайну нараду. В перший день війни. Потрібно було визначитися, як жити місту в умовах російської агресії. Того ж дня було поставлене питання необхідності евакуації містян у більш безмечні місця України.

На час цього репортажу в автопотязі від міськради до залізничного вокзалу Краматорська було вісім шкільних автобусів. Починали з одного. Потім два, три, чотири. Ці вісім того дня (5 квітня 2022 року – прим. ред), вирушивши з Бахмуту о сьомій ранку, до Краматорська не дійшли. Їх завернули на Слов’янськ, бо за Краматорськом ворог поцілив у залізничну колію і її потрібно було терміново відновлювати.

Автоколона повернулася в Бахмут ближче до десятої ранку. Аби доправити до залізничного вузла тих, кого не змогли забрати в ранковий евакуаційний рейс. І так кожного дня. Допоки останній бажаючий покинути місто не буде евакуйований з Бахмута.

Місто пустішає. Це вже помітно неозброєним оком. «Плюси» москальских ракет по місту та довкола нього жахають людей та женуть у невідомість з рідних домівок, з теплих хат.

Кожного ранку з від’їждаючими зам міського голови з комунального господарства Олександр Марченко. Почувається впевнено, керує процесом, відповідає на питання нервуючих людей. Міськрада впровадила запис бажаючих виїхати з Бахмуту через УСЗН (управління социального захисту населення). Списки, звісно, доправляються на кожний виїзд, але хто ж буде в змозі відмовити в місці в автобусі мамам з малими дітьми, людям похилого віку.

Тож, каже Марченко, ніхто не перевіряє вже, записана людина або родина чи ні. І, скорш за все, сам запис більше впроваджений задля того, аби керівництво міста розуміло, скільки автобусів подавати на рейс. Люди повинні це розуміти і намагатися все ж таки телефонувати до УСЗН та сповіщати про своє бажання евакуюватися.

Коли почалася посадка людей на другий рейс, Олександру Марченко зателефонували з Краматорська та повідомили, що колію відремонтовано і можна знову прямувати за звичним і коротшим маршрутом. Він піднімався в кожний автобус та повідомляв добру новину про зміну маршруту на той самий, зручний, до залізничного вокзалу Краматорська.

У цей час на майданчик за міськрадою вийшов міський голова Олексій Рева. Олександр Марченко повідомив йому, що з цим рейсом з міста за допомогою міськради з початку евакуації виїхало вже 4200 людей. Спокійний діловий вигляд міського голови вселяв упевненість. Що все буде добре. Але ж я не втримався таки від питання про перспективи Бахмута у другій фазі війни на сході України. Адже метою московських окупантів у цій фазі є саме повна окупація області та знищення спротиву захисників Маріуполя.

«Все буде добре», – коротко запевнив міський голова.

Чомусь вірю. Все буде Україна.

Олександр А. Дяченко, фото автора

На Полтавщині працює команда волонтерок, які шиють адаптивний одяг для поранених військових. Це різні види речей та нижня білизна на липучках, які є зручними для носіння у період реабілітації та післяопераційного відновлення, в тому числі й людям з ампутаціями. Працюють волонтерки власним коштом за підтримки небайдужих, а свій одяг передають у стабілізаційні пункти і лікарні, зокрема і для воїнів, які виконують бойові завдання на Донеччині.

З чого починався та як працює Миргородський громадський колектив “Шиття без меж”, розповіла волонтерка Ірина Ковіта.

Ідея виникла після курсів шиття

У місті Миргород на Полтавщині працює команда швачок, які шиють адаптивний одяг для військових. Працюють волонтерки вже рік. Розпочали свою роботу після курсів шиття.

“Я вела курси крою та шиття, і по закінченні курсу дівчатка хотіли продовження. Я сказала: “Є потреба в білизні для військових, якщо хочете, можемо шити білизну”. Всі погодились і так ми вже рік шиємо адаптивний одяг”, — розповіла Ірина Ковіта.

Загалом у команді є 10 волонтерок. Кожна з них займається своїм процесом — хтось кроїть вироби, хтось їх шиє, а хтось пере і прасує вже готовий одяг.

“У нас є жіночка, яка забирає готові вироби, пере і прасує, щоб вони вже чисті відправлялись. Я і ще одна жінка кроїмо, робимо заготовки. А решта семеро жінок шиють. Весь процес у нас розділений, як на фабриці. Хтось якісь деталі робить, хтось потім все разом зшиває, липучки пришиває, а хтось потім забирає прати. Весь процес розділений серед команди, щоб воно було максимально швидко. Кожен робить свій функціонал”, — розповідає волонтерка.

Половина з команди — це жінки, які залишились після курсів. Решта приєднались пізніше. Свою команду волонтерки назвали Миргородським громадським колективом “Шиття без меж”. Вони об’єднані прагненням допомагати військовим, а також мають певний терапевтичний ефект від роботи. Адже більшість волонтерок — це дружини і матері військових. Деякі з них — жінки, що втратили чоловіка або сина на війні.

“Це не тільки допомога військовим, це дещо більше. Це об’єднаний колектив, який спілкується і поза межами роботи. Це ще й допомога жінкам: хтось втратив сина, хтось чоловіка… і ця робота — це ще така собі група моральної підтримки, де ти можеш і допомагати іншим, і отримати підтримку серед таких жінок, як ти”, — каже Ірина Ковіта.

Що таке адаптивний одяг і кому він потрібен?

Основний вид виробів, які виготовляє миргородський колектив “Шиття без меж” — це адаптивний одяг для поранених військових. В асортименті є штани, шорти, футболки, лонгсліви та нижня білизна. Весь цей одяг на липучках, тому його комфортно одягати пораненим, в тому числі з ампутаціями та лежачим хворим.

“Це звичайний одяг, але він адапований під різні види поранень, ампутації ніг чи рук. Ми робимо розрізи по бокових швах або по плечових швах, робимо туди вставочки і пришиваємо липучки. Тому цей одяг можна вдягати і знімати з пораненого з максимальним комфортом. Робимо ми одяг двостороннім. Наприклад, якщо у людина ліва нога ціла, а права частково або повністю ампутована, то ми все одно робимо штани і на праву, і на ліву сторону, щоб вони розстібалися з двох боків. Тому що, як зазвичай показує практика, таким людям підійматися і натягувати на іншу здорову ногу штани не дуже зручно. Також цей одяг зроблений для максимального комфорту лежачих людей. У таких випадках під пораненого підстилається нижня частина одягу, зверху накривається іншою і защеплюється на липучки”, — розповідає Ірина Ковіта.

Своїм одягом волонтерки забезпечують стабілізаційні пункти і медичні заклади, де військові проходять лікування. Також закривають особисті запити від людей, чиї рідні постраждали на фронті. На сьогодні команда має сформований перелік місць, куди відправляють свої вироби. Серед них і ті, де проходять лікування бійці з Донеччини.

Також в асортименті є подушки, які адаптовані для людей з пораненнями.

“Це подушки у формі кісточок, вони дуже комфортні. Завдяки своїй формі їх легко покласти під руку, ногу, шию”, — каже Ірина Ковіта.

За словами Ірини Ковіти, попит на адаптивний одяг великий. Щотижня волонтерки відправляють близько 30-40 одиниць одягу.

“У нас був випадок, що нам телефонують і кажуть: “Дайте хоч три штуки, хоч чотири, хоч п’ять, все що є у вас, надішліть, будь ласка, терміново, бо вісім хлопців лежать роздягнені”. Бо неможливо вдягти звичайний одяг, якщо, наприклад, нога у спицях. Що ж ти туди натягнеш? Тому в нас був такий період, коли швидко доводилось все відшивати і відправляти, бо хлопців не було як одягнути для перевезення в лікарню”, — згадує волонтерка.

Де беруть тканину та чи приймають допомогу від людей?

Ірина Ковіта каже, що колектив має потребу в тканині. Адже адаптивний одяг хоч і має великий попит, його переважно не перуть після операцій, а викидають.

Через великий попит є і великі витрати тканини й фурнітури. Закуповують їх волонтерки власним коштом за донати небайдужих людей.

“Раз ми відкривали банку, назбирали приблизно 65 тисяч з хвостиком. На всі ці кошти ми закупили тканину і липучку. Все це коштовно зараз, на жаль. Також кидали запит, що люди можуть надіслати нам тканину. Тоді дуже багато людей відгукнулись, але ми вже все відшили. Зараз у нас є свої постачальники, але тканина дуже швидко розходиться. Наприклад, нам допомагала місцева швейна фабрика, віддавали свої залишки. В рулоні було 66 метрів і ми його за два понеділка скроїли, рулона немає”, — розповідає Ірина Ковіта.

Волонтерки також приймають звичайний одяг, переробляючи його в адаптивний. Однак беруть у роботу лише одяг у гарному стані, зношені речі чи з секонд-хенду не приймають. Кажуть, що для захисників роблять лише якісний одяг, який не зіпсується при першому ж використанні.

“Нам з Полтави надсилали величезні коробки одягу. Це був новий одяг, мабуть якісь залишки з гуманітарної допомоги. І ми адаптували його: розрізали футболки по плечових швах, розрізали штани, шорти і пришивали туди готові вставки і липучку. Тому також можна, якщо у людей є якісь речі, навіть хай це не нові, але в гарному стані, то ми можемо їх взяти й адаптувати для поранених”, — каже волонтерка.

Як допомогти Миргородському громадському колективу “Шиття без меж”

Зараз волонтеркам дуже потрібна тканина, бажано бавовняна. Підходить будь яка, навіть з візерунками. Також можна надіслати одяг у гарному стані для подальшої адаптації.

Якщо ви бажаєте допомогти волонтеркам, відправляйте тканини та одяг за адресою: місто Миргород, відділення “Нової пошти” №2 або №1 (вантажне). Посилку відправляйте на ім’я Ірини Ковіти, телефон: +380 (50) 511 2531.

Також можете відправляти Укрпоштою за індексом 37604.

Крім цього, волонтерки збирають кошти на тканину для адаптивної білизни. Долучайтесь, надсилаючи кошти в конверт ПриватБанку (номер картки конверта: 5168 7521 3793 1260).

Читайте також:

• Біжу за тих, хто в берцях: історія переселенки з Бахмута, яка бере участь в благодійних забігах в Німеччині
• Як бахмутянка Анна Голубцова допомагає жінкам ветеранів через вокалотерапію
• Чаї, душі та білизна: як волонтери ГО “Бахмут Український” допомагають армії

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

На підконтрольній частині Донеччини залишаються 12 770 дітей, евакуація з регіону триває. У зонах активних бойових дій діти відсутні. Водночас у районах, де оголошена обов’язкова примусова евакуація, досі перебувають 457 дітей з 385 сімей.

Про це під час брифінгу 26 листопада повідомила Юлія Рижикова, начальниця Служби у справах дітей Донецької ОВА.

Евакуація дітей на Донеччині

На території області залишаються проживати 12 770 дітей, евакуація триває.

З зон активних бойових дій дітей евакуювали. Водночас у районах, де оголошена обов’язкова примусова евакуація, досі перебувають 457 дітей з 385 сімей. Більшість, а саме 453 дитини – залишаються в місті Дружківка. Ще 4 дитини проживають у селищі Комишуваха Краматорської громади, яку нещодавно включили до переліку територій із примусовою евакуацією.

За цей тиждень евакуювали 61 дитину

Протягом останнього тижня в межах примусової евакуації вдалося вивезти:

• 3 дітей із села Завидове-Кудашове;
• 45 дітей з Дружківки;
• 13 дітей із Комишувахи.

Загалом евакуйовано 61 дитину з 45 сімей. Юлія Рижикова зазначила, що з родинами проводять роз’яснювальну роботу. Якщо батьки відмовляються евакуювати дітей, то влада може ухвалити рішення про відібрання дітей без позбавлення батьківських прав, щоб гарантувати безпеку неповнолітніх.

Начальник відділу департаменту цивільного захисту Дмитро Петлін повідомив, що:

• з початку повномасштабного вторгнення з Донеччини евакуювали    1 316 600 людей, з них 201 600  діти;
• близько 300 дітей за цей тиждень виїхали зі своїх місць проживання (не всі  за межі області).

Контакти для евакуації

Звернення на евакуацію приймають на гарячих лініях Донецької області: 0 800 408 911, +380 (98) 890 3318, +380 (66) 285 6290.

Для запису на евакуацію тяжкохворих і людей з інвалідністю діють номери: 0 800 332 614, +380 (99) 710 4872, +380 (99) 311 5314, +380 (96) 108 6048.

Читайте також:

Костянтинівка — другий Покровськ: як проходить евакуація цивільних на Донеччині

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!