Якою її побачив мешканець міста, фотохудожник Олександр Дяченко.

«24-го лютого вже о 5.30 ранку міський голова Бахмута зібрав своїх помічників на надзвичайну нараду. В перший день війни. Потрібно було визначитися, як жити місту в умовах російської агресії. Того ж дня було поставлене питання необхідності евакуації містян у більш безмечні місця України.

На час цього репортажу в автопотязі від міськради до залізничного вокзалу Краматорська було вісім шкільних автобусів. Починали з одного. Потім два, три, чотири. Ці вісім того дня (5 квітня 2022 року – прим. ред), вирушивши з Бахмуту о сьомій ранку, до Краматорська не дійшли. Їх завернули на Слов’янськ, бо за Краматорськом ворог поцілив у залізничну колію і її потрібно було терміново відновлювати.

Автоколона повернулася в Бахмут ближче до десятої ранку. Аби доправити до залізничного вузла тих, кого не змогли забрати в ранковий евакуаційний рейс. І так кожного дня. Допоки останній бажаючий покинути місто не буде евакуйований з Бахмута.

Місто пустішає. Це вже помітно неозброєним оком. «Плюси» москальских ракет по місту та довкола нього жахають людей та женуть у невідомість з рідних домівок, з теплих хат.

Кожного ранку з від’їждаючими зам міського голови з комунального господарства Олександр Марченко. Почувається впевнено, керує процесом, відповідає на питання нервуючих людей. Міськрада впровадила запис бажаючих виїхати з Бахмуту через УСЗН (управління социального захисту населення). Списки, звісно, доправляються на кожний виїзд, але хто ж буде в змозі відмовити в місці в автобусі мамам з малими дітьми, людям похилого віку.

Тож, каже Марченко, ніхто не перевіряє вже, записана людина або родина чи ні. І, скорш за все, сам запис більше впроваджений задля того, аби керівництво міста розуміло, скільки автобусів подавати на рейс. Люди повинні це розуміти і намагатися все ж таки телефонувати до УСЗН та сповіщати про своє бажання евакуюватися.

Коли почалася посадка людей на другий рейс, Олександру Марченко зателефонували з Краматорська та повідомили, що колію відремонтовано і можна знову прямувати за звичним і коротшим маршрутом. Він піднімався в кожний автобус та повідомляв добру новину про зміну маршруту на той самий, зручний, до залізничного вокзалу Краматорська.

У цей час на майданчик за міськрадою вийшов міський голова Олексій Рева. Олександр Марченко повідомив йому, що з цим рейсом з міста за допомогою міськради з початку евакуації виїхало вже 4200 людей. Спокійний діловий вигляд міського голови вселяв упевненість. Що все буде добре. Але ж я не втримався таки від питання про перспективи Бахмута у другій фазі війни на сході України. Адже метою московських окупантів у цій фазі є саме повна окупація області та знищення спротиву захисників Маріуполя.

«Все буде добре», – коротко запевнив міський голова.

Чомусь вірю. Все буде Україна.

Олександр А. Дяченко, фото автора

У деклараціях посадовців Бахмутського району за останній звітний період частина чиновників вказали, що не мають власного житла. Хтось взагалі не декларує об’єкти нерухомості, а хтось вказує житло, яке належить дружинам і чоловікам.

Редакція Бахмут IN.UA проаналізувала подані дані та розповідає, хто з посадовців не декларує нерухомість. Для аналізу ми вивчали декларації керівників громад, їхніх заступників та керівників апарату.

Бахмутська МВА: хто з посадовців не має житла

Серед керівництва Бахмутської міськради нерухомості не мають двоє посадовців. Це Олексій Рева і Сергій Родін.

Олексій Рева — мер Бахмута, очільник Бахмутської МВА — декларує житло, але воно належить його дружині Олені. Зокрема, з 2007 року жінка володіє житловим будинком з господарськими спорудами та побудовами площею 353,30 м². Він розташований у Бахмуті. Вартість за останньою грошовою оцінкою — 921 376 гривень.

Також Олена Рева орендує будинок площею 49,6 м² у селищі Обухівка Дніпропетровської області.

Власної нерухомості Олексій Рева не декларує. Він вказує, що має право безоплатного користування майном, яке оформлене на дружину.

У декларації Сергія Родіна, заступника міського голови, відсутня будь-яка інформація про нерухомість. Посадовець не декларує жодного житла ані на правах власності, ані на умовах оренди чи безоплатного користування.

Хто з керівництва Часовоярської міськради не має житла

Серед керівництва Часовоярської міськради нерухомості не мають теж двоє посадовців. Це Сергій Чаус і Євгеній Дмитрієв.

Сергій Чаус — начальник Часовоярської міської військової адміністрації — не декларує об’єкти нерухомості. Згідно з декларацією, ні він, ні його родина, не мають ні власного житла, ні орендованого чи в користуванні.

Євгеній Дмитрієв, заступник міського голови, декларує два житлових приміщення. Це квартира в Часів Ярі площею 40,3 м², яка була придбана у 2017 році, та садовий дачний будинок у Бучі Київської області площею 57,6 м², який придбали у жовтні 2025 року. Цим майном володіє дружина посадовця — Ольга Дмитрієва.

Хто з керівництва Сіверської міськради не має житла

Декларацій частини посадовців Сіверської міськради немає у вільному доступі. Зокрема, не вдалось знайти у відкритих джерелах декларацію начальника МВА Олексія Воробйова і його заступника Віктора Буслова. Інші заступники подали декларації за минулий рік. Не має власного житла одна посадовиця — Наталія Прусаченко, керуюча справами виконкому.

У декларації Наталії Прусаченко вказано житловий будинок у Сіверську площею 54,7 м², який придбаний у травні 2005 року. Ним володіє чоловік посадовиці — Володимир Прусаченко.

Хто з керівництва Званівської сільради не має житла

У вільному доступі не має декларації Олександра Білицького — начальника Званівської СВА. Серед керівництва Званівської сільради нерухомості не має одна посадовиця — Альона Акулова, заступниця сільського голови з питань діяльності виконавчих органів.

У декларації Альони Акулової вказаний один об’єкт нерухомості — квартира в Бахмуті площею 50,7 м². Вона придбана у 2010 році і належить чоловіку посадовиці — Дмитру Акулову.

Хто з керівництва Бахмутської РДА не має власного житла

Серед керівництва Бахмутської РДА власної нерухомості не має одна посадовиця. Це Надія Тутова, керівниця апарату Бахмутської РДА. Вона має лише житло, надане для безоплатного проживання, як для ВПО. Це будинок у селищі Розділ на Львівщині площею 90 м².

Інформації щодо майна посадовців Торецької міської ради не має у вільному доступі, тому вона відсутня в аналізі. З початку повномасштабного вторгнення посадовці міськради не оприлюднюють свої декларації, що робить громаду найбільш закритою у вибірці.

Читайте також:

• На що Бахмутська райдержадміністрація витрачала кошти у березні 2026 року
• Без нерухомості, але з валютними заощадженнями: що декларує начальник управління з питань ветеранської політики Донецької ОДА
• Зарплати до 2,2 млн і сотні тисяч доларів готівкою: що декларують заступники голови Донецької ОДА

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Надія Мохіна — бахмутянка, яка здійснила свою дитячу мрію і стала бортпровідницею. Її шлях до авіації зайняв роки, а після початку повномасштабної війни вона була змушена починати майже з нуля у Франції — вивчати мову, проходити навчання і знову повертатися у професію. Це історія про дитинство на Донеччині, силу рішень і любов до неба, яка не зникає навіть у найскладніші часи.

Історію бахмутянки читайте в матеріалі Бахмут IN.UA.

Дитинство між Бахмутом і Лиманщиною

Надія народилася у Бахмуті. Місто, яке називає своїм корінням і основою всього життя, своїм серцем. Частину дитинства вона провела саме тут, а іншу — на Лиманщині, куди їздила до родини.

“Я народилась в нашому прекрасному місті Бахмуті. І частина мого дитинства пройшла там, а частина мого дитинства пройшла на Лиманщині. І найкращі спогади дитинства про Донеччину… це дуже сильні емоції, бо одразу йдуть сльози і згадки. Але можу сказати з певністю, що це був дуже приємний досвід мого життя, моє дитинство і життя на Донеччині. І згадки найкращі. Я навчалася в місті Бахмуті, у 24-й школі. Мої батьки працювали у системі освіти”, — пригадує бахмутянка.

Саме 24-та школа для дівчини стала точкою відліку її майбутнього — не лише як освіта, а й як місце, де народилася мрія працювати в авіації.

Як з’явилася мрія про авіацію

У родині Надії не було людей, пов’язаних з авіацією, каже дівчина. Проте була інша важлива річ — любов до географії та світу, яку, зокрема, дівчинці привила вчителька географії.

“Я займалася географією дуже серйозно, коли навчалася в 24-й школі. Брала участь в олімпіадах, займалася в МАН (ред Мала академія наук). Я робила всі зусилля для того, щоб моя майбутня діяльність була пов’язана з нашою великою планетою Земля, з різноманітними людьми, країнами. І так склалося, що я до цього дійшла, але це трапилось пізніше. Тож, відповідь на питання, чому саме авіація — це саме ті роки в школі, і я вдячна вчительці географії, яка мене наставляла”, — каже героїня.

Рішення стати стюардесою до бахмутянки прийшло не одразу. Вперше ця думка з’явилася у 19 років — у Борисполі.

“Я пам’ятаю цей день, коли мені було 19 років, я переїхала жити в Київ. І дуже часто їздила додому автобусом, який заїжджав в аеропорт Бориспіль. Там я бачила бортпровідників, і саме тоді в мене виникла думка, що я хочу себе бачити серед них. Але щоб дійти до цього, треба було пройти певний шлях, тривалістю у майже 9 років”, — ділиться бахмутянка.

Перший політ

Свій перший досвід у небі Надія пам’ятає дуже чітко — це були стажувальні рейси, навчання і величезне відчуття щастя. Це сталося у 2016 році, в аеропорту Бориспіль, місці, яке стало частиною її нового життя.

“Перших 6 рейсів я виконувала як стажерка. Зі мною був інструктор. Нас вводили в курс справ, розповідали, як правильно виконувати процедури. Це був практичний етап навчання, після якого ми отримували допуск до польотів. І я пам’ятаю це відчуття, тому що я була дуже щаслива — здійснилась моя мрія, до якої я йшла з 16 років. Я впевнена, що той день — це про те, що мені вдалося досягти того, до чого я йшла все життя”, — згадує бахмутянка.

Авіація як спосіб життя

Для Надії робота бортпровідниці — це не лише професія, а стиль життя і внутрішнє відчуття свободи.

“Я люблю свою роботу за те, що вона дає певний рівень свободи, особливо на борту літака. Авіацію можна порівнювати з фігурним катанням: ми маємо свої процедури, стандарти, яким слідуємо, але це дає відчуття свободи. Сьогодні я в Баку, вчора була в Парижі, завтра лечу в Берлін. Завдяки цьому відчуттю неба я дуже закохана в свою професію. Знаєте, як кажуть, крилатим грунту не треба”.

Війна, Франція і новий початок

24 лютого 2022 року Надія зустріла у Франції — під час рейсу. Після цього життя кардинально змінилося.

“У 2022 році, коли наше місто і моя родина опинилися в центрі дуже сильних подій, мені потрібно було прийняти рішення — залишаюся я в професії чи ні. Я знаходилася на території Франції, коли почалося повномасштабне вторгнення. Моя родина виїжджала з міста. І я, без знання французької мови, прийняла рішення, що буду залишатися в професії і поновлювати своє свідоцтво бортпровідника”, — згадує співрозмовниця.

Це означало новий виклик — навчання французькою мовою, хоча у дівчини був базовий рівень, але вона не могла говорити вільно:

“Навчання тривало шість місяців французькою мовою. Я прийняла рішення навчатися з тим рівнем, який у мене був. Я навчалася кожен день, зробила, мабуть, найтитанічніші зусилля у своєму житті, щоб завершити це навчання. І після цього я повернулася на борт літаків вже як діючий бортпровідник на території Франції”.

Попри складні обставини, у Франції Надія відчула підтримку. Вона додає, що зі сторони французів відношення до українців з 2022 року не змінилося. Вони допомагали і робили все можливе, щоб допомогти людям, які опинилися на території Франції, адаптуватися. Сьогодні Надія продовжує літати — вже в іншій країні, але з тим самим відчуттям любові до неба. Тим, хто також хоче пов’язати своє життя з авіацією, бахмутянка дає найважливішу пораду, постійно навчатися та вдосконалюватися.

Примітка. Бахмутянка Надія Мохіна стала тією українкою, яка повідомила про використання символіки “Артемсолі” росіянами в Парижі. Її застосувала російська художниця для промоції своєї виставки. Дівчина зізнається, що не очікувала такого широкого розголосу: пост побачила велика кількість українців, які активно підтримали її. Згодом центр, де планували проводити виставку, видалив анонс, а культурний заклад прибрав афішу. Бахмутянка каже, важливо не залишатися осторонь та реагувати на події, коли росіяни намагаються привласнити собі символи України.

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!