Наталя Вишневецька живе в Бахмуті з 1990 року. На деякий час жінка з чоловіком виїхала з міста, потім повернулася, а у 2014 році прийшла війна… Осторонь залишатися жінка не могла і разом з однодумцями з громадської організації “Бахмут Український” увесь вільний час присвятила допомозі армії та переселенцям. Таким чином Наталя поринула у громадську діяльність, бо все ж таки, не дивлячись на воєнні дії, деякі громадські ініціативі продовжували своє існування, зароджувалися нові.
Чи можете Ви описати наскільки успішно вдалося ініціативам, які беруть свій початок до 2014 року, продовжити свою роботу станом на сьогодення?
Я пам’ятаю у той той період (до 2014 року) більше всього роботу зоозахисників. Саме тоді вони активно почали свою діяльність, і як ви бачите, сьогодні не просто існують, а досягли колосальних результатів.
Саме на початку 2014 року розпочала свою активну діяльність громадська організація “Бахмут Український”. Мені пощастило стати і залишатися досьогодні її членом. Багато чого вдалося досягти. Більше усе ж можу розказати про період, коли мій чоловік, Валерій Бєлєвич, очолював організацію.
Наталя зі своїм чоловіком Валерієм Білевичем та керівником (2015 рік) ГО “Бахмут Українського”
Окрім волонтерської діяльності, яка займала майже увесь вільний час, ми намагалися залучати молодь до громадського руху. Відвідували Горлівський інститут іноземних мов, що переїхав до Бахмуту, намагалися донести студентам важливість і необхідність віри і любові до країни, доносили правдиву інформацію про події на фронті, залучали до лав організації патріотично налаштованих студентів.
Те, що харчуванням поранених військових, які базувалися у Бахмутському шпиталі, протягом двох років займалися волонтери, у місті знають усі. Працювали по черзі – хтось готував, хтось годував, хтось купав та перевдягав солдатів.Тоді дуже багато людей допомагали. Організували збір коштів не лише з усіх куточків України, а й за її межами.
У 2015 році до Бахмутського СІЗО потрапили наші українські добровольці з “Донбасу” та “Айдару”. Відстояти їхню невинуватість допомагали навіть київські адвокати, і в них це вийшло, хлопців відпустили на волю. А поки йшов судовий розгляд, знову таки бійців годували та лікували волонтери, підтримували їхній моральний дух, відвідуючи судові процеси.
Допомагали усім: надзвичайникам, які проводили розмінування, нацгвардійцям, які стояли на блок-постах, патріотам з окупованих територій, які залишилися без даху над головою та засобів існування, займалися розселенням 128 бригади при виході з Дебальцевого.
Волонтери “Бахмута Українського” організовували і відвідували усі патріотичні заходи, які проводилися у місті, як самими волонтерами,
так і місцевою владою.
Систематично підтримували переселенців: організовували роздачу одягу та домашніх речей, розміщували на ночівлю та одягали людей, яких “голими-босими” вивозили з Дебальцевого та інших міст Донеччини та Луганщини.
Як Ви вважаєте, які громадські ініціативи найважливіші зараз у Бахмутській ОТГ?
Мені близьким по духу залишається волонтерство, я продовжую цим займатися і вважаю, що це важливо та і необхідно громаді.
Наталя зі своїми колегами з організації на передовій у 2015 році
Війна продовжується. До нас періодично звертаються військові – ми допомагаємо. Але важливо також підтримувати їхній моральних дух – проводити концерти, культурні заходи, зустрічі бійців зі школярами та студентами, залучати місцевих культурних діячів.
У складному становищі зараз знаходяться літні самотні люди. Місцевих громадських організацій, які б допомагали таким людям, я не знаю, лише комунальна установа – територіальний центр, але цього недостатньо. У сусідньому Часів Ярі, наприклад, такою діяльністю займається Євген Ткачов з однодумцями. Було б добре, якби б і у нашому місті хтось підтримав таку ініціативу.
Є проблема з людьми, що мають психічні захворювання та когнітивні розлади. Ця тема мені близька, бо маю хворих родичів. Такі люди не мають шансу на нормальне життя, бо ліки дуже дорогі. Якщо рідні не в змозі їх придбати, то людина приречена жити, як овоч. Це проблема національного рівня, і дуже прикро, що її не вирішують. Бо в усьому цивілізованому світі лікування таких людей забезпечується повністю за рахунок держави.
Кричуща проблема в Бахмуті – це безпритульні собаки та кішки. Її вирішення місцева влада звалила на тендітні плечі дівчат з громадської організації “Лада”. А треба застосовувати жорсткі заходи – оподатковувати хазяїв, чіпувати тварин, контролювати їхній приріст, вводити штрафи за те, що люди викидають тварин напризволяще.
Ми з чоловіком також утримуємо міні-притулок з 12 безпритульних тварин, яких підібрали на вулиці.
Чи можете Ви згадати скільки ініціатив Ви знаєте у кожній сфері?
Ну виходить так, що головні, на мій погляд, ініціативи я вже перелічила. Можу ще додати громадську організацію “Надія”, що допомагає людям з інвалідністю. Бачу, що почав розвиватися у місті молодіжний напрямок. Я так думаю, що є і інші організації, просто у зв’язку з зайнятістю я не володію інформацією.
Чи можете Ви надати головні причини виникнення громадських ініціатив, які функціонують зараз?
Громадською діяльністю, волонтерством займаються люди певного складу характеру, такі собі ідеалісти. Люди, яким не байдуже. Люди, які вірять, що можуть змінити навколишній світ на краще. При цьому вони усвідомлюють, що доведеться багато власного часу приділяти цій діяльності. Коли почалася війна, у багатьох людей прокинулася самосвідомість, виникло бажання допомогти іншим, врятувати Батьківщину. Люди згуртувалися і разом робили те, що могли. Не маючи можливості захищати свою країну зі зброєю в руках, ми з чоловіком вирішили, що будемо робити те, що в наших силах: годувати поранених, допомагати військовим, переселенцям тощо. Тоді багато людей згуртувалися . Пізніше той спалах активізму, на жаль, трохи згас.
Якщо казати про таку діяльність, як допомога літнім людям, безпритульним тваринам, то думаю, що бездіяльність влади, як національного так і місцевого рівня, недостатній рівень соціального захисту змушують людей об’єднуватися в організації і знаходити в собі сили і бажання допомагати іншим. Таким чином, вони, в деяких моментах, роблять роботу за владу.
З 2014 року у Бахмутській ОТГ було встановлено самоврядування; чи можете Ви надати найважливіші зміни, які Ви побачили у Бахмутській ОТГ. Яким чином ці зміни вплинули на Вашу організацію?
Порівняти, що було до і після 2014 року на прикладі діяльності нашої організації не зможу, бо “Бахмут Український” саме і з’явився саме у 2014 році, як протидія окупантам. У квітні-червні 2014 року “Бахмут Український” працював підпільно: незважаючи на страх, розуміючи, що нас можуть вбити, посадити за грати, ми розмальовували стовпи у жовто-блакитні кольори, носили харчі нашим військовим у заблоковану військову частину. Саме ті події повернули людям самосвідомість, самоповагу. Люди зрозуміли, якщо не ми, то хто? Якщо не будемо захищатися, тоді нас переможуть. І почали боротися, хто як міг. Тоді я зрозуміла, що одна людина майже нічого не зможе зробити, а разом, коли це організація людей, тоді ми сила.
Будь ласка опишіть яким чином бахмутські громадські ініціативи організовані; зокрема їх довгострокове планування, впроваджену діяльність.
Я знаю, що деякі організації, особливо ті, що існують і ведуть свою діяльність вже декілька років, звісно мають планування, але слідкувати не завжди виходить. Наприклад, ГО “Бахмут Український” має план на декілька років, в якому передумовлено джерела фінансування, заходи, які буде здійснювати організація та інше.
Наталя з одним з керівників ГО “Бахмут Українського” Сергієм Гончаровим
Чи можете ви описати людей, котрі сприяють розвитку громадських організацій; які, на вашу думку, в них мотиви?
Це люди за своєю суттю лідери, вони залишаються вірними своїм ідеям, ведуть ту діяльність, інколи жертвуючи особистим інтересами. Патріоти хочуть показати, що Бахмут – це Україна, відроджують українські традиції. І рухають ними зовсім не матеріальні цінності, а бажання зробити наше життя кращим.
Чи є у Вас поради/пропозиції до влади, щодо отримання кращого залучення громадських ініціатив у суспільному житті?
Громадська рада при виконкомі, коли там були активні незалежні громадські організації , була гарним інструментом. Активісти пропонували ініціативи, Правда, їх не завжди брали до уваги і втілювали у життя, але ж це був живий орган. Зараз я бачу там лише “одобрямс” владних ініціатив,члени просто піднімають руки, нічого не пропонуючи.
Я не бачу, щоб влада добровільно залучає незалежні громадські організації до співпраці. Поки не вийшли під виконком з собаками, коли вимагали світло в притулок, якого не було декілька років, поки не виступили проти відстрілу безпритульних собак, доти влада не реагувала на вимоги громадських зоозахисників.
Тобто громадськості треба кричати про проблему – лише тоді міська рада її почує.
Хоча є і позитивні зміни. Наприклад, раніше щоб просто звернутися в месенджері до міського голови з проблемою, навіть уявити не можна було. Зараз влада більш відкрита, є контакти в соціальних мережах, дійсно можна отримати зворотній зв’язок.
Хочу зауважити, що не все залежить від влади. На жаль, людей, які бажають розвивати соціальне, громадське життя в громаді, дуже мало. Тому людям з активною громадською позицією доводиться відстоювати ініціативи перед місцевим самоврядуванням, та ще й змагатися з байдужістю більшості.
Публікація підготована в рамках проекту «Разом сильніше», що реалізується ГО «Бахмутська Фортеця» за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Нідерландів.