Під силу все змінити: історія Дениса Ковальова, який евакуювався з Бахмута

Семаковська Тетяна 12:01, 5 Січня 2023

photo 2022 12 30 09 58 10 4df5cВ мирному житті, Денис Ковальов займався танцями, чоловік був у збірній України по спортивних танцях на візках, а також в збірній по баскетболу на візках. Денис танцював зі здоровою партнеркою, разом пара здобула титул віцечемпіонів світу. 

Евакуація з Бахмута

photo 2022 12 30 09 58 11 3 d54a4

Денис розповідає, що він сам тривалий час жив у Бахмуті з мамою, навіть коли почалися бойові дії, згодом чоловік вивіз матір. Її Денис влаштував у Волинську область, у будинок для літніх людей. Сам евакуюватися вирішив вже тоді, коли зрозумів, що ситуація в місті стає все більш небезпечною, а обстріли посилюються. 

Крім того, були побоювання, що незабаром до району Денису будуть боятися їздити. Для цього звернувся до волонтерів у вересні. Чоловік евакуювався до Івано-Франківська.

Невдалий досвід

photo 2022 12 30 10 04 37 c1d83

Денис з товаришем. Фото: особистий архів героя

Однак, на новому місці, все виявилося геть не пристосованим до людей з особливими потребами. Відтак, в будинку, де жив Денис, не було води в домі, а туалет знаходився на вулиці. Щоб помитися, люди гріли воду у бойлері, але й це нелегко, тож звичне купання стало розкішшю. 

Були проблеми з опаленням приміщення. За словами, чоловіка, їм до оселі волонтери з «Карітас» привозили дрова, однак ті були сирі, тож їх неможливо було розтопити. Крім того, ці дрова треба було рубати.

«В пічку засовуєш дрова, а з них вода тече. Тут такі дерева, які довго сохнуть, бук…Коли на вулиці був мороз – 4, у мене в кімнаті було приблизно +2 градуси. Таке у нас життя, світла немає теж. У нас є переноска ми кидаємо з одного корпусу до іншого, щоб у нас було світло», — каже Денис.

Мешканці тимчасового притулку вже зверталися до влади, але поки безрезультатно, більшість людей збираються виселятися. Денис також шукав нове житло з нормальними умовами. 

«Люди починають просто бігти звідси, це не умови для життя, тут не можна покупатися. Можна покупатися раз в місяць, якщо ти будеш стояти контролювати коли в тебе гріється бойлер», — розповідає Денис.

Розв’язання проблеми

obriy02n1 f7f2b

«Вінницький обласний центр соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями «ОБРІЙ». Фото: офіційна сторінка центру

Попри це, чоловік не покладав зусиль покращити своє становище, він звернувся до волонтерів з проханням організувати переїзд у більш комфортні умови. 

Зараз Денис Ковальов завдяки волонтерам вже переїхав у «Вінницький обласний центр соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями «ОБРІЙ» новим житлом чоловік задоволений. Про це нам розповіла пані Катерина, волонтерка БФ «Наш Сокіл», яка опікувалася Денисом.

Як бачимо, навіть у складній ситуації, коли евакуація не одразу вийшла такою, як хотілося б, важливо не опускати руки, а шукати допомогу. Історія Дениса чудовий тому приклад.

Головне фото: особистий архів героя

Читайте також: Новий законопроєкт для осіб з інвалідністю: які переваги та недоліки

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

“Не хотів йти на війну, але казав хто, як не він”: історія військового Анатолія Кухаря, захисника Бахмута з Харкова

Семаковська Тетяна 15:30, 27 Березня 2024
Ілюстрація Бахмут IN.UA

“Росіяни не очікували, що Харків дасть такий спротив. Вони думали, що їх будуть зустрічати з квітами, зустріли…”, — каже Максим Кухар, син загиблого військового Анатолія Кухаря.

Максим написав редакції з проханням розмістити петицію про присвоєння його батьку звання Героя України. Але спершу ми хочемо розповісти історію Анатолія, бо він був одним з тих, хто захищав Бахмут, а ми повинні знати своїх героїв. Підписати петицію можна за посиланням. Наразі є 11 975 голосів з 25 тисяч потрібних.

Харків дав спротив

Харків ДСНС
Харків, 6 жовтня, 2023 рік / фото ДСНС

Максимові 32 роки, він викладач у Харківському національному університеті імені міського господарства імені О. М. Бекова, студентів навчає дистанційно. У самому Харкові зараз неспокійно, каже чоловік, постійні обстріли та прильоти дають свій відбиток на місцевих, але люди продовжують ходити на роботу й місто живе.

Анатолій Кухар / фото надане сином Анатолія

Власне тут з татом Максим провів все життя, батько працював токарем. Але в 2014 році життя родини Кухарів поступово змінювалося, татові друзі пішли захищати країну на схід. А сам Анатолій був впевнений — війна почнеться у більших масштабах, питання поставало тільки — коли.

“Татові друзі розказували усі звірства, які росіяни витворяли на окупованих територіях. У 2017 році батько мені сказав, що коли почнеться повномасштабний наступ — він піде захищати батьківщину. У лютому почалися обстріли в Харкові. Тато зібрав речі, взяв військовий квиток. Спочатку сказав, що пішов на роботу, але я зразу зрозумів, куди він пішов”, — говорить Максим.

Й додає деталь про батька, каже, той був дуже відповідальним. Перед тим як піти на фронт, він попередив всіх на роботі. Разом з Анатолієм пішов його колега, а о 8:30 чоловіки вже були у воєнкоматі. Товариш батька невдовзі загинув.

Анатолій Кухар / фото надані сином Анатолія

Анатолія взяли до Нацгвардії, батальйонна бригада “Спартан”. В перші дні батько Максима захищав рідний Харків.  

“Тато розповідав, що росіяни не дуже хотіли воювати навіть на танках. Боялися наших хлопців з автоматами, танки кидали, і втікали. Опір був сильний, але й смертей було багато”, — згадує у розмові Максим.

Бахмут 

Бахмут
Так виглядає Бахмут в березні 2024 року / скриншот

Після трьох місяців служби на передовій Анатолій офіційно підписав контракт. Його відпустили на кілька днів додому. Після звільнення частини Харківщини, батька Максима відправили на Донеччину, в Бахмут. Був початок 2023 року. Бахмут поступово зменшувався. Батько Максима розповідав, що в місті було багато безпритульних тварин, а ще попри обстріли працювало кілька комунальників.

Насправді тато дуже не хотів йти на війну, але казав, що мав обов’язок. Він майже плакав, коли розказував про Бахмут. Розповідав про родину, яка залишалась в місті: батько, мати й дочка. І дочка, коли були обстріли ще по вулиці ходила. Тато пропонував вивезти їх, але люди просто не хотіли виїжджати. У Бахмуті було жахіття, багато татових побратимів там залишилося”, — згадує чоловік.

Максим з батьком / фото надані сином Анатолія

Харків’янин опинився в Бахмуті, коли основною наступальною силою там були вагнерівці. Максим згадує, за словами батька, це були найбільш професійні війська рф. Наші Сили Оборони трималися до останнього, але через неможливість захищати попередні рубежі, змушені були відступити до району Літака, а самі бої продовжувалися в приватному секторі. Це не зупиняло місцевих, вони продовжували пересуватися між домами.

Батька Максима це дивувало, але потім він говорив, що ймовірно — люди звикли до цього, бо бажання евакуюватися у них не з’являлося.

В середині січня 2023 року Анатолій отримав поранення, й мав право демобілізуватися, але не зробив цього каже Максим. Після лікування батька відправили на навчання у Великобританію, відбір там був дуже скрупульозний, але Анатолія взяли. Максим пояснює, таких людей, як його тата ще требу було пошукати. Він був лідером, добрим та чуйним до хлопців у бригаді, справжнім фахівцем, тому його й відібрали.

Підписати петицію за посиланням, наведіть камеру телефону на зображення

“Тато піклувався просто про молодих хлопців постійно. Жалко їх було. Він тренував їх, розказував, що треба, як треба. Постійно у цих окопах був. Його побратим отримав поранення. Ніхто не хотів йти за ним, а він сам пішов й людину витягнув”, — говорить стишеним голосом співрозмовник. 

Анатолія не стало 7 листопада 2023 року. Він загинув біля села Роботине, Запорізької області. Поховали Анатолія, за його бажанням, на землях його дитинства та юності, селі Борушківці Житомирської області.

“Тато написав мені, що він вийде на зв’язок, але він не вийшов. Тиждень не було жодних новин, я почекав ще пару днів, а потім написав командиру, він повідомив, що тато зник без звісти”, — каже Максим.

Свого батька він згадує з посмішкою. Каже, тато був відповідальним, сміливим і дуже рішучим, він допомагав всім навколо і зазвичай не звертав увагу на свої проблеми. Батько не хотів йти на війну, каже його син. Але не зміг вчинити інакше, казав, що хто, як не він буде захищати свою країну. 

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

“Бахмут є був, і буде”: бахмутський активіст про місто

Семаковська Тетяна 18:30, 22 Березня 2024
Ілюстрація Бахмут IN.UA

Бахмутянин Володимир Березін через війну був змушений евакуюватися до Бережан, це невеличке містечко на Тернопільщині. Чоловік завжди мав патріотичну громадянську позицію й зараз слідкує за роботою мерії. Сам пан Володимир волонтерить та допомогає ЗСУ.

Наш відеооператор Роман Потапенко відвідав бахмутянина в евакуації.

Бахмутяни в евакуації

Володимир Березін у Бережани переїхав за запрошенням, сюди його запросили місцеві волонтери, які з 2014 року допомагають Збройним Силам України. Бахмутянин впевнений, аби повернутися в місто потрібно щось робити для цього, це універсальна порада для всіх переселенців.

“Коли я ввечері йду, я собі уявляю, що це Бережани це Бахмут, якби перемогла УНР в 1917 році. І у нас була би Україна, і у нас були би храми… Все воно б залишилося, те що було з 19 століття й перейшло б в 20 століття”, — каже Володимир Березін.

Волонтер впевнений, що Бахмут був, є та буде в майбутньому, а от росія своєю агресією тільки посилює українськість Донеччини.

Більше дивіться у відеосюжеті:

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Володимир Березін

“Бахмут є був, і буде”: бахмутський активіст про місто

Бахмутянин Володимир Березін через війну був змушений евакуюватися до Бережан, це невеличке містечко на Тернопільщині. Чоловік завжди мав патріотичну громадянську позицію й зараз слідкує за […]

Андрій Полухін та Федір Сорокін

Легше працювати з документами та спілкуватися з людьми: як активісти використовують свій досвід в ЗСУ

Активізм у цивільному житті допомагав людям розв’язувати проблеми в громадах, відстоювати свої права, шукати можливості, а також навчав лідерських якостей. Місцеві активісти завжди були залучені […]

Марія Алєкєєвич

“Наша ціль — повернути жертв теракту”: дружина військовополоненого про трагедію в Оленівці

“Я б воліла ніколи не виходити в публічний простір, якби мій чоловік не опинився там, де він є зараз. Я б не хотіла говорити з […]

Двічі переселенці: як склалася доля сім’ї, предків якої депортували на Донеччину в 50-х роках

Ірина — ВПО з Донеччини, яка зараз мешкає біля Львова. Її рідне село Верхньокам’янське зруйнували російські окупанти. За іронією долі, колись предки жінки теж стали […]

15:30, 15.03.2024 Скопіч Дмитро